Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №9.djvu/250

Ця сторінка вичитана

та на Волині, хоча історіографія, на жаль, схильна виділяти чомусь тільки негативні факти у співжитті обох народів у цей період.

Автор приходить до висновку, що сьогодні, коли стерті соціальні відмінності, соціологічно українсько-єврейські взаємини мають всі підстави для поліпшення та нормалізації, і в майбутньому будуть подібні до відносин в інших європейських країнах, де мирно співіснують корінні нації та нацменшини (т. 1, с. 131). Сьогоднішній стан українсько-єврейських взаємин у новозбудованій українській державі підтверджує прогноз вченого.

У більшості статей, поміщених у другому томі, в тій чи іншій формі висвітлюється національно-визвольна боротьба українського народу в XX ст. Однією з основних причин поразки української революції 1917–1921 pp. автор вважає неспроможність українських лідерів розв'язати проблему влади та розпорошеність енергії боротьби за державність на міжусобні конфлікти (т. 2, с. 342); (т. 2, с. 403). На жаль, характеризуючи особливості державного правопорядку на території ЗУНР-ЗОУНР і в Наддніпрянщині, І. Лисяк-Рудницький не порівнює соціальні фактори, зокрема структуру українського національного руху в зазначений період в обох частинах України.

Важко погодитись із надто категоричною оцінкою українського націоналізму, яку автор висловлював у перші післявоєнні роки. Повалення німецького фашизму супроводжувалось на Заході нищівною критикою національних і авторитарних ідеологій. Різко негативно оцінюючи інтегральний націоналізм як політичну ідеологію і форму української національно-визвольної боротьби, вчений не брав до уваги той факт, що даний напрямок виник як відповідна реакція на політику окупаційних урядів на Україні, іч після другої світової війни став єдиною дієвою формою опору радянській тоталітарній системі. Порівнюючи статті автора, що торкаються українського націоналізму, написані в різні періоди, можна простежити певну еволюцію його поглядів стосовно даної проблеми. Від категоричної критики вчений приходить до більш виваженого аналізу і характеристики та значення націоналізму “як вияву живучості народу й як революційну силу в боротьбі за національне самовизначення” (т. 2, с. 257), з визнанням його вагомого внеску в розвиток пореволюційної України (т. 2, с. 496).

Поряд з розвідками історичного минулого України, І. Лисяк-Рудницький пильно стежив за тогочасною суспільно-політичною ситуацією в республіці та в інтелектуальному середовищі української діаспори на Заході. Аналізуючи роль та місце України в політичній стратегії Радянського Союзу і сучасний стан національно-визвольного руху в імперії, вчений передбачав неминучий розпад комуністичної системи. Особливо ці-