Декілька статей, вміщених у збірнику, присвячені проблематиці міжнаціональних відносин. Розглядаючи польсько-українські стосунки, автор окреслює ряд антагонізмів, які супроводжували багатовікове співіснування обох сусідніх народів, вказуючи на тогочасний становий, релігійний чи політичний характер цих протиріч (т. 1, с. 83–114). Польсько-український конфлікт 1918–1919 pp. у кінцевому результаті спричинив втрату Україною щойно проголошеної державності, хоча в деякі моменти цього бурхливого періоду не були використані реальні можливості політичного компромісу. Вину за такий перебіг польсько-українських взаємин І. Лисяк-Рудницький покладає на обидві сторони. Проводячи історичні паралелі між польсько- українськими взаємовідносинами у XVII–XVIII ст. і в XX от., вчений справедливо відзначає, що нездатність поляків і українців мирно розв'язати свої протиріччя двічі спричинила руйнування України і Польщі на користь Росії (т. 1, с. 104). Незважаючи на ці сумні сторінки в польсько-українських взаєминах, І. Лисяк-Рудницький прогнозує в майбутньому спільні політичні інтереси обох сусідніх держав. Перспектива співпраці між Польщею й Україною, як зазначає автор, матиме наслідки для зміни співвідношення сил у Східній Європі, зможе створити основу для підваження гегемонії Москви (т. 1, с. 114).
Ряд робіт вченого (зокрема, вперше опублікована “Українські відповіді на єврейські питання” (т. 1, с. 115–134)) торкаються складного питання українсько-єврейських взаємин у ХІХ–ХХ ст. На відміну від політики поступової емансипації й асиміляції, яку здійснювали провідні держави у Східній Європі, а в Україні особливо, конкретні соціальні умови, структурні чисельні і якісні співвідношення перешкоджали можливостям такого розв'язку єврейського питання. Тим більше, що цей шлях суперечив цілям національно-визвольних потуг українського народу в обох імперіях.
Тут Лисяк-Рудницький виділяє сформульовану Драгомановим ідею вирішення єврейського питання, яку послідовно намагалися втілювати українські національно-демократичні і соціалістичні кола впродовж наступного півстоліття. Ця ідея полягала в мирній співпраці українського та єврейського народів на основі культурного плюралізму та визнання прав євреїв як окремої національної групи, при умові їх неспротиву прагненням українців до національного і соціального визволення (т. 1, с. 121). На характер та приклади цієї співпраці перші 30 років XX ст. і вказує автор.
Та напруженість, а подекуди й ворожість між українцями і євреями, яка почалася в наступні 30-і й 40-і роки, пояснюється вченим різними політичними орієнтаціями провідників обох народів, зокрема, піднесенням українського інтегрального націоналізму. Ці конфлікти, безперечно, мали місце у Галичині
