гато інших розташовані у різних полях (соціально-економічному, державно-юридичному) і їх неможливо буквально протиставляти націоналізмові, лінія якого розвивається в цілком іншому — національно-етнічному — полі. Що, однак, не виключає взаємного пересікання і комбінування різних ідеологій, які розміщені у різних понятійних полях. З іншого ж боку, домінантне становище націоналізму по відношенні до інших — соціально-економічних, державно-юридичних — ідеологій не підлягає сумніву. З такого погляду протиприродним і безглуздим виглядає настирливе заперечення тези “українці — не націоналісти”, чим з маніакальною впертістю займаються т. зв. українські демократи, які з подиву гідним отупінням не помічають, що антиукраїнізм ближчих і дальших сусідів України, незалежно від того, хто при владі — демократи, соціалісти чи комуністи, — продиктований націоналізмом саме цих сусідів. І що від нього вони не відмовляться, навіть одягаючись у найдемократичніші шати. Перед істориками, зокрема дослідниками історії нації, стоїть завдання дослідити, створити, якщо можна так висловитися — кодифікувати та опублікувати історію українського всеохоплюючого націоналізму — стихійного, ідеологічного, організованого, не відкидаючи різні його прояви (які так запопадливо реєстрували і реєструють вороги) під приводом банальності та не пропускаючи різні його відгалуження, бо, вони, мовляв, не такі, як нам хочеться. Не можна забувати про те, що по-науковому ідея незалежності України була обгрунтована вперше марксистом (Є. Бачинський), розвинена націоналістом соціалістичного напряму (М. Міхновський), що її відвертим речником — і речником збройної боротьби за Україну — був український соціал-демократ (Д. Донцов). У великій могутній течії українського націоналізму зливалися — і зливаються — різні потоки — і практичне завдання вже політичної боротьби полягає в тому, щоб вони справді злилися в могутню й непереможну течію. Історія українського націоналізму ще не написана.
Врешті — кінцевий акорд. Ми стоїмо на порозі XXI століття, в якому національні антагонізми — як через імперіалістичне загарбництво, так і через звичайні демографічні фактори — будуть загострюватися чимраз більше. Український націоналізм мусить стати конструктивною організованою силою у відшліфованій в усіх відношеннях ідеологічній броні.
Націоналізм як дійова ідеологія повинен будуватися на реальних та реалістичних, наукових підставах, відповідно до сучасного рівня знань про суспільство. Ідеологія націоналізму має бути прагматичною, щоб її можна було здійснити в конкретних параметрах сучасного життя — і щоб саме такою вона стала підставою світогляду модерної української людини. Бо якраз реалізм (а не ірраціональний містицизм, породжений
