мільйони людей було знищено окупантами саме за такий український націоналізм. І забувати про це ніхто не має права.
Друге визначенню — вже наше, українське. Націоналісти — це ті, хто свідомо визнає ідеологію українського націоналізму (або, деколи, лише якийсь його різновид), бере участь в організованому націоналістичному русі, бореться — часто зі зброєю в руках — за незалежність держави та нації, за збереження цієї незалежності. Треба відверто сказати, що це друге визначення набуває часто відтінку якоїсь кастовості, штучної елітарності, обмежувальності, я б ще сказав — своєрідного сектантства.
Як вирішується дане питання в параметрах об'єктивної науки?
Треба твердо усвідомити, що націоналізм є питомою прикметою нації. Без націоналізму немає жодної нації. Якщо якась етнічна спільнота не проявляє націоналізму — вона не є (чи: ще не є або вже не є) нацією. І, очевидно, мають рацію наші вороги — все те, що вони вважали проявами українського націоналізму, все те, що відрізняло і відрізняє українську націю від них, — було, є і буде проявом українського націоналізму у його повному дуже різноманітному спектрі, з об'єктивістичними і суб'єктивістичними ознаками і проявами, про які я вже згадував.
Історія українського націоналізму (хоча сам термін почали широко застосовувати — та й не по відношенні до українців — лише у XIX ст.) починається одночасно з історією української нації. Бо вже в період її виникнення (Х–ХІ ст.) формувалася диференціація на “своїх” — кращих і “чужих” — гірших або просто ворогів. Тоді виникли національні стереотипи, почала проявлятися ксенофобія у різних формах до етнічних погромів включно. В періоди, коли нація була позбавлена незалежності, все те, що переслідувалося окупантами, було проявом, часом навіть дуже банальним, українського націоналізму. В новіших часах, багатших на історичні джерела, ми можемо розрізняти різні прояви — і різні організовані та неорганізовані вияви українського націоналізму. Мабуть є підстави говорити про різні стадії і різні за змістом зовнішні вираження націоналізму: стихійний (іманентний для народу — нації), ідеологічний (осмислений теоретично, але ще не організаційно) та організований. В організованих течіях могли бути різні напрями, різні соціальні, в дечому відмінні політичні програми, різне організаційне оформлення — але, незалежно від цього, націоналізм, навіть якщо він перетинався — як лінія розвитку — зі соціалізмом, демократією, монархізмом, комунізмом, мав з тактичних причин різні політичні орієнтації — не переставав бути через це все націоналізмом. Необхідно пам'ятати, що такі поняття як комунізм, соціалізм, монархізм, демократія та ба-
