Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №9.djvu/181

Ця сторінка вичитана

ще в пам'яті спроби конструювати політичну націю під назвою “радянський народ” у СРСР, народ, що поступово мав стати жертвою русифікації. У збереженій тепер Російській імперії під назвою Російської Федерації широко застосовують термін “россияне” (не тотожний з українським “росіяни”!) — до такої політичної нації входити мають не лише татари, якути, але й також чечени, навіть, якщо вони воюють проти цього зі зброєю в руках. Аналогічні терміни — американська, китайська, індійська нації, очевидно, політичні, громадянські. Імперіалістичний зміст такої термінології цілком ясний.

Імперіалістичний зміст має і таке активно пропаговане (часто з незрозумілим засліпленням з українського боку) поняття “українська політична нація” в розумінні “всі громадяни України без різниці національності”. В умовах України, де ще недавно статус панівної нації мала російська, тепер консолідована, згуртована й агресивна меншина, панівні позиції у цій запланованій “українській політичній нації” — нації лише титульній, за назвою — посідатиме російська меншина, що використовуватиме свою позицію верхівки для продовження русифікаційного процесу (що, зрештою, спостерігається в реальному житті) і перетворення поняття “українська політична нація” в пусту формулу, здоміновану не українським, а російським етнічним змістом. Зрештою, стадію політичної нації українці пройшли ще в період утворення Київської імперії — у Х–ХІ ст., у цілком інших політичних обставинах.

Не підлягає сумніву взаємозалежність нації та держави. Найвищою метою для нації в стадії її формування чи сформованості було і є утворення власної держави, досягнення національної незалежності згідно з реалізацією ідеї про право на національне самовизначення. Ці ідеї для різних націй здійснювалися і здійснюються у вигляді національних протодержав, держав чи (для малочисельних етносів-націй) національних автономій. Поняття держави і нації часто практично майже збігаються; у разі ж неповного співпадіння приводять до конструювання ідей про політичну (громадянську) націю, що (як викладено вже раніше) виявилися небездоганними.

Вивчення націоналізму (цей термін увійшов до загального вжитку в другій половині XIX ст. для визначення позиції /учасників певного політичного руху або й цілої держави/, що ставить своєю метою здійснення національних цілей) почалося незабаром після виникнення самого терміна. З'явилося кілька напрямів досліджень:

1) спроби синтезування обмежених за кількістю проявів націоналізмів кількох націй з майже тотожними рисами з автоматичним — і безпідставним — перенесенням висновків на інші націоналізми;