Рис. V. Карта кельтських археологічних пам'яток та іліро-кельтської гідронімії на території України (за Д.Мачинським, 1973): А — територія, яка не піддавалась суцільному гідронімічному обстеженню О.Трубачовим; Б — приблизна межа тої області, в якій могли бути розташовані поселення з кельтськими назвами, зафіксованими у Клавдія Птолемея; В — іліро-кельтські гідроніми й окремі топоніми (за О.Трубачовим); Г – Галич; Д — кельтські археологічні пам'ятки; E — місця знахідок окремих кельтських речей та монет; 1 — Залісся; 2 — Липлява; 3 — Пекарі; 4 — Бовшів; 5 — Колоколин; 6 — Новосілка-Костюкова; 7 — Скоморохи; 8 — Сокаль
Питання кельтської експансії у Східну Галичину слід, мабуть, розглядати в контексті усієї проблеми проникнення кельтів на територію Карпатського басейну. Дослідник Ян Філіп виділяє у ній кілька стадій. Перший етап він відносить до IV ст. до н.е., обгрунтовуючи це свідченням Помпея Трога про боротьбу кельтів з ілірійцями в Середньодунайській низовині близько 358 р. до н.е.[1] Однак тоді, на думку вченого, кельти зустріли сильний опір з боку скіфів у верхній течії р. Тиси і змушені були відступити. Остаточне проникнення кельтів на північно-східні землі Карпатського басейну Я.Філіп відносить до межі III-II ст. до н.е. Цю думку тепер поділяють також угорські археологи, які вивчають латенські пам'ятки північно-східної Угорщини. Так, наприклад, А.Олфельді і Л.Надь визначають хронологічні рамки латенських пам'яток північної Угорщини двома останніми століттями до н.е.[2] Однак, Б.Бенадик припускає проникнення у Верхнє Потисся кельтського племені котинів ще до початку III ст. до н.е. Найбільшу ж концентрацію кельтів у цьому районі м.Сабо відносить до II ст. до н.е., пов'язуючи її з переміщенням у верхів'я р. Тиси
Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №9.djvu/15
Ця сторінка вичитана
