сенню праведників у Сукхаваті; 3) інструмент сповіщає про проповідь; 4) інструмент своїм звучанням відганяє злих духів, які насилають нещастя, хвороби тощо.
Поєднання у дарчому написі імен Реріха і Козлова, час та місце, вказані у написі, знання специфічних функцій духових інструментів, зокрема канглінга, відоме як тому, хто дарував, так і тому, хто приймав дар, свідчать про його невипадковий характер. Микола Реріх разом з іншими сходознавцями був членом Будівничого комітету — по спорудженню буддійського храму в Петербурзі, заснованого на початку 1909 р. Петро Козлов міг приєднатися до цього комітету тільки в липні 1909 р. після повернення із дворічної подорожі по Монголії і Сичуані, під час якого він зустрічався з Далай-Ламою XIII.
З іменем Миколи Реріха пов'язане вирішення живописного оформлення інтер'єру храму, оскільки художник створив ескізи розписів центрального ритуального залу, при створенні яких він звертався по допомогу до бурятських художників. Роботи по внутрішньому оздобленню храму велись під керівництвом Миколи Реріха і його бурятських майстрів — Осора Будаєва (1912–1915) і Гелека Цевегійна (1914–1915)[1]. Перша Служба Божа у храмі, опорядження якого ще не закінчилося, відбулася 21 лютого 1913 р. і була присвячена 300-річчю дому Романових. Тому даруючи музичні інструменти, П. К. Козлов цим символічно висловлював побажання успішного закінчення роботи, щасливого завершення спільної справи — створення центру буддизму в європейській частині Росії і навіть Європи в цілому. Відкриття й освячення ж буддійського храму в Петербурзі відбулося 10 серпня 1915 р.
На жаль, ці предмети увійшли до складу музейної колекції київського музею вже після смерті Ю. М. Реріха як частина зібрання московського колекціонера B. C. Величка. Тому питання про те, яким чином речі, пов'язані з іменами Миколи Реріха та Петра Козлова опинилися у Москві у Величка, залишається відкритим.
Оскільки ситуація з виданням колекцій предметів у традиції північного буддизму сьогодні мало чим або практично нічим не відрізняється від тої, яку застав Ю. М. Реріх наприкінці 50-х pp., його атрибуції, для київського музею насамперед, зберігають своє еталонне значення. Ототожнення бездоганне. Що ж до датування і локалізації ікон, то їх або підтвердять, або заперечать майбутні дослідження.
- ↑ Андреєв А. И. Из историй петербургского храма // Orient: Альманах. — С.-Петербург, 1892. — С. 13. 17; Цибиктарова С. Д. Осор Будаєв — мастер Петроградского буддийского храма // Orient: Альманах. — С.-Петербург, 1992. — С. 38–40.
