ОЛЕГ ГОЛЬКО
Половина серпня 1950 р. У глухих лісах Західної України ще час від часу спалахують перестрілки, лунають глухі розриви гранат. Це останні бійці УПА дають останній свій бій сп'янілим від української крові ордам московських окупантів.
Цілі дивізії НКВД, опергрупи СМЕРШУу нишпорять по західноукраїнських селах і містах, проводять чергову "чистку" західноукраїаського краю від "українських буржуазних націоналістів".
І так вже поріділі села, вибито майже всю молодь, багато з сіл і зовсім спалено, а ешелони з бранцями все без кінця відправляються з України на Північ Росії, в Сибір.
А назустріч їм з Росії — ешелони "перекотиполе-інтернаціоналістів", які їдуть на готові "звільнені" квартири у Львів, Станіславів, Тернопіль, Рівне, Луцьк та безліч районних центрів Західної України.
І ось з таким ешелоном бранців їдемо і ми — родина зі села Поздимир Радехівського району, що на Львівщині.
Батько — Голько Федір Купріяновам, катований ще й іншими окупантами — польськими у 1931 р. під час сумнозвісної "пацифікації".
Мати — голова Союзу українок у селі — та діти. Правда, діти не всі, бо найстарший син Петро, якому тільки що виповнилось шістнадцять років, вже одержав 10 років тюрми за вироком "ОСО" — Особого Совещания при МГБ СССР, по 58 статті — як "юний бандерівець".
Ще у Львові, після кількамісячної відсидки в тюрмі па Замарстинівській, як тільки запхали нас у "телятники" — товарні вагони, то офіцер-чекіст оглядав всіх мужчин і зупинив свій погляд на батькові, подивився в "особову справу". "Ага, у тебя маленькие дети, ото хорошо, не сбежишь, — і далі, — я начальник ешелона, а тебя назначаю старостой вагона N35. За вагон отвечаешь головой, если кто сбежит из вагона — будет рас-стреляна вся твоя семья, в первую очередь твои дети".
Ось так і став мій батько старостою вагона N35 спецешелону НКВД.
Кожного ранку і увечері, а часом навіть і вночі чекісти з грюкотом відсували важкі залізні двері нашого вагона, ударами прикладів підіймали з нарів тих, хто ще дрімав або був хворий. Поряд, на повідках гавкали "русские сторожевые овчарки". Лементували діти, в повітрі "висів" густий російський мат, і всіх бранців переганяли спочатку в одну половину вагона, а потім — в другу, рахували.
Конвой оглядав люки, підлогу, стіни, дах, чи нема спроби зробити якусь дірку для втечі. За найменшу якусь підозрілу шпарину староста вагону одержував кілька ударів прикладом у плечі або в голову.
