Сторінка:«Україна в минулому», 1994. – №5.djvu/109

Ця сторінка вичитана

у Перемишлі тощо. Та чи не найбільшим здобутком угодовської політики було заснування кафедри всесвітньої історії з особливою орієнтацією на історію Східної Європи. У всякому разі, О. Лотоцький, оцінюючи пізніше значення цієї події, писав: “… і коли б “нова ера” обмежилася лише цим досягненням, то наслідки діяльності проф. Грушевського в Галичині вже самі по собі цілком виправдовують ту політичну акцію, що її творцями були Антонович, Кониський, Барвінський[1]

Указ про заснування кафедри був підписаний австрійським імператором Францом Йосипом 31 березня 1892 р.[2] Ініціатори заснування кафедри сподівалися, що її посяде відомий український історик В. Антонович. Однак, він відмовився і порекомендував на своє місце Михайла Грушевського[3]. Крім київських кандидатів, на новостворену кафедру претендували і галицькі-молодий історик В. Милькович (який покладав надію на посаду за сприянням професора Львівського університету І. Шараневича) та директор львівського архіву О. Чоловський[4]. Останній не подав документів на конкурс з невідомих причин і, таким чином, кандидатів залишилось троє: В. Антонович, М. Грушевський, В. Милькович. Комісія, створена для вибору кандидатури, визнала найвідповіднішим кандидатом В. Антоновича, проте, зваживши на його відмову, вирішила рекомендувати для затвердження М. Грушевського, який за результатами оцінки наукових праць посів друге місце[5]. 24 квітня 1894 р. він був іменований звичайним професором кафедри всесвітньої історії. Цікаво, що австрійське міністерство закордонних справ, намісник Галичини граф Бадені й офіційні кола Львівського університету збирали інформацію не лише про наукову кваліфікацію кандидатів, але й про їх політичні переконання. В австрійських архівах Л. Винарові вдалося відшукати офіційну характеристику міністерства віросповідань і освіти на М. Грушевського. Політичні погляди молодого київського претендента в ній охарактеризовано так: “…він належить до напрямку молодорутенських націоналів так званого українського напрямку, отже він не є прихильником ні пансла-

109
  1. Лотоцькай О. Сторінки минулого. — С. 173–174.
  2. Винар Л. Галицька доба Михайла Грушевського // Український історик. — 1967. — №1–2. — С. 6.
  3. Барвінський О. Заспованиє катедри історії України в Львівському університеті // Записки НТШ. — Львів, 1925. — Т. 140–141. — С. 9.
  4. Барвінський О. Спомини з мого життя // Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, відділ рукописів. — Ф. 135. — Опр. 24. — Арк. 372.
  5. Грушевський М. Як мене спроваджено до Львова.