Виходячи з цього, в історичних дослідженнях важливо розкрити соціально-економічні та політичні причини процесів ополячення і окатоличення української феодальної верхівки.
Проблема полонізації українських феодалів шляхетської Речі Посполитої неодноразово піднімалася в працях українських і польських істориків. Протягом багатьох років у дискусіях по цьому питанню інтерпретації переважали над аналізом. З одного боку, Кароль Шайноха в характерному для своєї епохи стилі стверджував, що “…взаємним уподібненням, взаємною доброзичливістю полонізувалася Русь. Як два братні корені одного дерева, перепліталися між собою українська стихія з польською, щоб спільними зусиллями створити одне могутнє дерево, один спільний народ"[1]. з іншого боку, Вячеслав Липинський заявляв, що “…релігійна унія, одягнута в польські шати, і політично-культурна асиміляція навіть найбільш сильної української шляхти повільно вели тодішню Русь до остаточної загибелі“[2].
Такі категоричні висновки про результати процесу асиміляції, хід якого ще не був ніким добре проаналізований, простежуються і в працях навіть таких відомих істориків, як Михайло Грушевський і Олександр Яблоновський. Однак, цей процес відбувався в дуже складних політичних умовах і до того ж неоднозначно. Тому такі односторонні погляди на дану проблему не можуть, звичайно, дати об'єктивної картини процесу полонізації української феодальної верхівки.
Очевидно, що слід показати рівень політичної і культурної свідомості української шляхти. В цьому напрямку можна виділити такі сфери досліджень: політична свідомість і політично-правова культура, побут та мораль. Як здається, ці фактори дозволять об'єктивніше оцінити значення змін у структурі віросповідань.
Українська шляхта Київщини і Брацлавщини була більш диференційована, ніж польська. Бояри представляли найнижчу категорію привілейованого стану. Зем'яни — середня шляхта – була неоднорідною групою. Зубожілі пристосовувалися до умов життя і ступеня політичної активності бояр. Заможні могли ставати до політичного суперництва навіть з князями, оскільки позиція останніх після інкорпорації похитнулася внаслідок польської ідеї шляхетського егалітаризму[3].
- ↑ Цит. за:Lipiński W. Z dziejów Ukrainy. - Kijów-Kraków, 1912. - S.65.
- ↑ Ibidem. - S.146.
- ↑ Litwin H. Katolizacja szlachty ruskiej 1569-1648: Stosunki wyznaniowe na Kijowszczyznie i Braclawszczyźnie // Przegląd powszechny. - 1985, № 10. - S.60.
