91 жінку і 41 чоловіка[1]. Члени товариства організовували курси для неписьменних, лекції, вечори, створювали бібліотеки, читальні, а також розпочали виробничо-комерційну діяльність, зокрема збирали серед селянок вишивки і займались їх комерційним збутом. Ручні роботи буковинських селянок товариство демонструвало на виставках у Відні, інших містах, де вони дістали загальне визнання. Члени товариства займались також створенням дитячих дошкільних закладів (охоронок).
На початку існування товариства активну участь у його роботі брала О. Кобилянська, але через деякий час вона виявилася по суті єдиною, що відстоювала демократичні принципи. О. Кобилянська систематично інформувала М. Павлика про роботу товариства. Це листування, аналіз роботи товариства привели її до висновку про неможливість існування організації, яка об'єднувала б жінок різної політичної орієнтації. Особливо детально О. Кобилянська характеризувала боротьбу, яку вели москвофіли і народовці за вплив у товаристві, писала про ту шкоду, яку зазнав жіночий рух Буковини через суперечки навколо непринципових питань[2]. Пояснюючи свій вихід з товариства, О. Кобилянська підкреслювала, що у товаристві "сліпий фанатизм вбиває всі благородні почуття"[3]. Поступово товариство відійшло від первісних планів, обмежило сферу своєї діяльності тільки деякими формами просвітницької роботи і філантропії, перетворилося в один із центрів москвофільства на Буковині. Тут згодом також було створено "Кружок українських дівчат". Очолити його запропонували українській письменниці, громадській діячці Є. Ярошинській. Цю пропозицію вона відхилила, бо культурно-розважальна програма товариства, соціальний склад його членів (дівчата переважно з заможних сімей) не відповідали її уявленням про роль і призначення подібних організацій в демократизації громадського життя краю[4]. Історія буковинських жіночих товариств, як зрештою і галицьких, свідчить, що своє місце у громадсько-політичному житті краю їм вдалось знайти не зразу. Деякі з них були втягнуті у міжпартійну суперечку, а частина зуміла витворити ідеологію прагматичного фемінізму, яка основну увагу зосереджувала на конкретних завданнях національно-культурного життя, на проблемі соціалізації жінки, уникаючи при цьому надмірної політизації. Безумовно, що в умовах бездержавного розвитку українців у всіх їх громадських рухах, організаціях, у тому числі і в жіночих, домінувала проблема розбудови нації, повного її функціонування.
