літературою, пресою, матеріально підтримувати періодичні видання, організовувати лекції, вечори, аматорські театральні вистави. Членами клубу могли бути лише жінки-українки. На цю обмеженість статуту звернула увагу дружина І. Франка Ольга і запропонувала приймати в члени клубу жінок інших національностей, а також чоловіків[1]. Цю пропозицію відкинули.
Культурну програму клубу підтримувала львівська громадськість. "Клуб русинок" організував для дітей свято св. Миколая. Тексти для виконавців написав І. Франко. Члени клубу збирали найрізноманітніші етнографічні матеріали. Клуб оформив свою експозицію на краєві й виставці 1894 р., видав альбом зразків українських вишивок. Частину програмних завдань товариства, багато з його починань не вдалось здійснити через несприятливі обставини. "Клуб русинок" практично не реалізував програмне завдання підтримати матеріально періодичні видання, не вдалося зібрати відповідну кількість грошей для побудови пам'ятника Т. Шевченкові. Це пояснюється і організаційною слабістю товариства, і загальним станом галицького суспільства.
У 1894 р. було створене "Общество русских женщин" на Буковині. Товариство прагнуло об'єднати представників москвофільського і народовського напрямів. М. Пазлик, інформуючи в журналі "Народ" про перше зібрання буковинського жіночого товариства, позитивно відгукнувся про бажання не фіксувати увагу на міжнаціональних суперечках, а також висловився за те, щоб членами були жінки різних віросповідань[2]. Буковинське жіноче товариство отримало на свої потреби матеріальну допомогу від румунського жіночого товариства. Це викликало певний осуд частини української громадськості на Буковині. О.Кобилянська, одна з активних учасниць товариства, у листі до М. Павлика 27 жовтня 1894 р. просила пояснити через журнал "Народ" дійсне спрямування цієї допомоги на потреби бідних українських дітей[3]. М. Павлик писав у журналі, що в співпраці українок і румунок не може бути нічого поганого, якщо ця співпраця грунтується на взаємному визнанні національних прав обох сторін, на прагненні до культурного піднесення двох народів. Він вказував на небезпеку антипольських і антиєврейських настроїв[4].
Спочатку члени буковинського товариства планували займатися організацією навчання дітей української історії, а також створити курси шиття для бідних дівчат. У перший рік заснування товариство нараховувало
