Жіночі організації релігійно-доброчинного спрямування, заперечуючи саме існування жіночого питання і необхідність емансипаційного руху, закликали жінок посвятити себе домашнім обов'язкам і філантропії. Мінімально соціалізуючи жінку, організації такого типу по суті творили ілюзію залучення жінок до громадської діяльності. Членство у товариствах не вимагало у жінок відмови від усталених психологічних стереотипів, традиційної поведінки.
Світські жіночі організації на західноукраїнських землях були декількох типів. Першим було Товариство українських жінок у Станіславі, створене зимою 1884 р. Головне завдання товариство вбачало у тому, щоб "впливати на розвиток жіночого руху через літературу"[1]. Художні твори, оригінальні чи перекладні, на думку організатора товариства Н.Кобринської, повніші були сприяти не тільки пізнанню закономірностей суспільного розвитку, але й об'єднанню українських земель, поділених політичними кордонами. Товариство активно підтримували демократичні сили краю. І.Франко у статтях в газеті "Діло" схвалив програму товариства, закликав жінок підтримати його діяльність. Він повністю погоджувався з його членами в тому, що створення станіславського товариства є результатом галицького розвитку і відповідає народним потребам, заперечив звинувачення у сліпому наслідуванні закордонної моди[2]. Незважаючи на в цілому демократичну спрямованість статутних вимог товариства, його програми, діяльність була багато у чому обмеженою і, безумовно, не могла повністю відповідати тогочасним найпоступовішим уявленням про цілі і мету подібного роду організацій. І це розуміли самі жінки. Так, наприклад, О.Кобилянська після ознайомлення з статутом товариства зробила запис у щоденнику про обмеженість його програми[3].
У 1885 р. товариство виступило з ініціативою видати силами жінок літературний альманах. Був організований фонд для цього видання. За перший рік свого існування товариство провело декілька літературних вечорів, зробило кроки у справі створення жіночої бурси у Станіславі, а також взяло участь у роботі українського педагогічного товариства "Шкільна поміч". Організація нараховувала у цей час 124 члени, серед яких одразу виникли певні протиріччя. Первісну програму товариства послідовно захищала по суті одна Н. Кобринська. Більшість жінок схильна була змінити задекларований характер товариства, обмежитись доброчинністю,
