Парох: Разом зросли, нетим, в школах товаришували, а відтак в одному уряді, нетим служили. Він був маршалком ради повітової, а я віцемаршалком, нетим. Цей уряд, то щось таке, як у вас були земства, нетим…
Комісар: Знаю, знаю, таж я Галичан.
Сотрудник: (До себе тихцем). А, Галичанин…
Комісар: Перед війною учителював в Сокальщині. — А що до вас, отче сотруднику, то інформації дещо відмінні. Прошу, послухайте! (Читає). „Отець Гнат Федуник, сотрудник, вдовець, бездітний. Горячої, палкої вдачі, український шовініст. Перед війною цілими вечерами висиджував в читальні. Несребролюбець, має вплив на народ. Пильно приглядати ся до його поведення”. — Так, так, отченьку! І похвально тут для вас і не дуже корисно для вас… Звертаю увагу, що тепер шовіністом бути, і то яким небудь, — недобре.
Сотрудник: Я рішучо далекий від усякого шовінізму, а що свій нарід люблю, та йому по силам намагався служити, це вважав своїм обовязком.
Комісар: Ну, так, так,… тільки обережно, бо… часи неповоротно змінилися… ну… і якийсь один донос,… ну тай може бути… недобре…
Сотрудник: Подайтеж нам, будь ласка, інформації, як нам поводитися, щоби не попасти в колізії!
Комісар: Гм, гм, бачите, це не легко так кількома словами… Ось так для приміру: Поняття про нарід требаби змінити. Ви кажете: служити народові, це ваш святий обовязок. Так, годжуся. Тільки, бачите, кого ви до свойого народу причислюєте? Правда, по вашому, до народу належить приміром тутешній предревком (Читає з записника). Юрко Джиґун і його заступник Дмитро Гудима, але також і такий Петлюра, Петрушевич, Кость Левицький і ось приміром я? Правда? А до чужих народів зачислюєте приміром: ґрафа з Миронова, вашого бувшого поміщи-
