Сотрудник: О, ні! Як ласка й воля, то прошу власноручно підписатися.
Масненький: Гм,… гм,… та бо,… гм,… гм,… а деж це тут підписуватися?
Сотрудник: (Показує на папері). Ось тутечки.
Масненький: (Витирає руки папером). Ну, нехай! Глядіть, отче-товаришу: Пишу своє імя й порекло. О!: (Пише й говорить): Павло Масненький, головний „шкраб” тутешньої школи. (Голос Зоні за дверима: „Гидь!”).
Сотрудник: (Усміхається). А це що за таке радянське достоїнство у вас: „головний шкраб”?
Масненький: А це радянське скорочення мойого уряду, бо в нашій владі такий звичай, ось прим. „ревком”, „земком”, „культпросвіт” і т. и. „Шкраб”, це скорочене: „школьний работник”; такий титул у нас мають учителі.
Сотрудник: Ось як воно: За Австрії й за Польщі були ви „керовніком”, за України величали вас „директором”, а в Совдепії вийшли ви аж на „шкраба”. (Голос Оленки зза дверей: „На раба”). Чуєте? Яке то контора нашого світлого „ревкому” цікаве ехо від дає.
Масненький: (Лютий, зривається і затріскує двері від других кімнат). Гм,… гм,… тут дуже протяг.. (Гладиться по лисині. Обертається до пароха). Гм,… гм,… А ви, гм,… гм,… отче, гм,… гм,… товаришу, може теж з яким ділом?
Парох: (Спинюється, глядить на Масненького з обмерзінням). Товаришу, нетим,… отче-товаришу, нетим… Ух!… Я, нетим, як що маю яке діло до кого, то залагоджую його з ним самим, а не з його пахолком. Підіжду на Юрка, нетим. (Ходить).
Оленка: (Відчиняє двері), Татку, отче Гнате, а ходіть бо! Снідання готове! Виж такі голодні… А в нас гості…
Сотрудник: Хто такий?
