маємо від старших братів тай дядьків, що то за Австрії при „Січі” були.
Юрко: Що? Січові, синьо-жовті ленти? Ані мені важся котрий цю паскуду на себе натягати!
Гудима: Та це, небоже, за це тепер грубий кримінал, або й кулька в лоб!
Перший хлопець: Дядьку, таж це українське, воно таке гарне.
Юрко: (Товче кулаком у стіл). Не вольно! Ми вже не Українці, ми вже тепер „бушівники”! України вже нема, вже здохла! Петлюра здох! Петрушевич здох!
Масненький: (До Юрка). Не так, товаришу, не так… Україна не здохла. Україна живе, тільки не така, як була: панська, петлюрівська, петрушевичівська. Цеї вже нема. Але велика, могутня, радянська Україна живе й житиме до віку.…А, знаєте ви, товариші, співати: „Соколи, соколи, ставаймо в ряди”!? Знаєте, що то я вас колись ще в школі вчив?
Всі хлопці: Знаємо, го, го, знаємо! (Зачинають співати). „Соколи, соколи, ставаймо в ряди! Наш…
Масненький: — Гудима: — Юрко: Ци,… ци,… ци!… Цього не вольно!!!
Хлопці: Чому не вольно? Це така гарна пісня…
Масненький: Не вольно, бо це панське, буржуйське!
Другий хлопець: А чомуж пан,… е,… е,… е, (бодай ті!) товариш казали співати?
Масненький: Я співати не казав, тільки питав, чи знаєте цю пісню?
Юрко: Не виривайся, дурню, один з другим, слухай, що, е, е, е, товариш „дерехтор” кажуть!
Масненький: Отже вважайте, товариші! Я склав нову пісню, гм, гм, радянську, розумієте? А вона співається на цю нуту, що „Соколи”. Бо я собі міркував, що ви цю нуту знаєте, то буде вам легко вивчитися.
