пів. Та баба, вам, ще вдосвіта, як насіла мене: а сякий, а такий, а „турку”, а „лютріяне”, а „кальвіне”, а покину!… Я вам, для святого супокою плюнув тай кажу: „ігі, щезай бідо”! Йди, пиши і себе і мене і бахурів!…
Масненький: Ну, воно можна, можна. Бо наша славна радянська влада виразно оголосила: вір собі, як хочеш!… Але,… Бачите, для урядової особи, як ось ви, як я, то воно недобре, бо відтак до комуністичної партії не приймуть.
Юрко: Ая, ая, маєте „рихт”, „дерехтор”! О мені казав один „красний гармеєць”, що тота „комунія”, то дуже добра річ. То такий, вам, зроблять, гейби великий двір. Там буде дуже багато „покоїв” і поля мо же сто, може двісті, а може й тисячу морґів. І тоті всі від „комунії” то будуть собі в „покоях” вилігуватися, їсти тай пити тай панські „дзиґарі” курити. А там назганяється цілу купу „куркулів”, панів, „грабїв” і вони мають тото поле орати, сіяти, жати, молотити тай для „комунії” до шпихлірів прятати… Ні, таки до попів не записуюся, до „комунії” йду!
Масненький: (Всміхається). Ге, ге, ге, а як вам яка сподобається тай оженитеся, тай ще вам стане „пацір” проказувати як Гудимі, га?
Юрко: Ого, го! Нема дурних! Я такої не бравби. Я не дурний шукати жінки по наших людях, бо то кожна наша дівка на селі без „пацірів” та без образів в хаті не обійдеться. Я собі пошукаю такої трошки з „вашеця”, з панства, рахувати, бо кажуть, що панянки, як вже трохи вчені, то „пацірів” не говорять, — то може й у попа не треба буде шлюбу брати, йно в „ревком”, в „повяті”. — О, вже йдуть хлопці! (Входить кількох підростків).
Масненький: А, здорові були, хлопці-молодці!
Хлопці: Слава Ісусу Христу!
Юрко: (Шарпає одного за рукав. Пошепки). Тсс!… Тепер так витатися не вольно!
