Масненький: Цить, товаришу, якось воно буде. А честь?
Юрко: До хороби мені честь!
Масненький: А ідея, ідея?
Юрко: Дайте мені спокій з якимись вашими „єдеями”! Чи я тим наїмся, чи що? „Єдея”, „єдея”?! Пощо хлопові „єдея”? Хлоп коби мав що зїсти, випити, закурити… „Дерехтор”, дайте на „дзиґар”! (Масненький дає, курить). (Юрко сідає). А співанка вже готова? Бо я післав Рудикового Івася за парубками. Аж в церкві їх знайшов… Що сьогодня наші попи так довго правили? Люде кажуть, що ще обидва сидять в захристії й щось людям балакають, записують… Може вони там що на наші новітні порядки вигадують?
Гудима: (Входить з сіней). Ну, ледви-ледви видерся!… Наші пан дідич вайкають нівроку: Тамечки наші від „ревкому” переважували в шпихлірі збіжжа, то пан дідич Мошко, нічо, вам, тільки бігав довкола нас тай дзібонів: ой вей мір, моє працє, моє працє!… Його праця!… Моя тай других таких, як я…
Юрко: А не чули ви товаришу Дмитре, що то наші попи сьогодня так довго тай за дурно в церкві відправляли?
Гудима: Нічого инакшого не правили, йно як звичайно в неділю. Тільки молодий піп казав на „навуці”, щоби по відправі записувалися в захристії, хто хоче до „парафії”, належати, а хто ні, бо взавтра на „мітінку” йно ці, що запишуться, можуть собі вибрати „парафіяльний ком”, що буде збирати мірку на попів.
Юрко: Ага! Ну, й багато записалося?
Гудима: Мусить всі, може один-два хибне.
Юрко: А ви?
Гудима: Та я не дуже мавби охоту, бо то й мірку давай, а при якій „воказії”, то ще й „ґрейцарами” вдре, та ба, що зробити з бабою? Мені до хрону по-
