Масненький: (Занепокоєний). Не зробите, товаришу, не зробите?
Голодюк: Будьте спокійні!
Масненький: Ба, хто зна, чи не зробите?
Голодюк: Кажу, що ні.
Масненький: Слово?
Голодюк: Ет, піду до товаришки Оленки, побалакаємо. (Підходить до дверей, ковтає). Товаришко Оленко, відчиніть, це я. (Двері відчиняються, Голодюк іде).
Масненький: (Спинює його). Товаришу! Отже, що ми собі тут балакали: камінь у воду? Правда? Слово? Не наговорите на мене нічого?
Голодюк: Кажу, що ні!
Масненький: Чому? Чи тому, що ми товариші?
Голодюк: (Переступає поріг, відвертає голову). Ні, тому, що я не падлюка. (Пішов).
Масненький: Чекай Іванцю! Коби не те, що за тебе випхаю цю Зоньку, та збудусь клопоту з голови,… Я би тобі!… (Грозить кулаком). (Пише)… Ну, ледви вдалося склеїти цю пісню на сьогоднішній мітінґ. Треба ще кілька разів переписати. Шукає по столі). Десь тут була калька… А, ось вона. (Пише).
Юрко: (Входить з сіней). А най то всьо шляк повитрафляє!!! А деж воно варто тим „ревкомом” бути? Гей! Пішов я там до двора — ледви волосся з голови не обсмикали. А, цей того хоче, а той цього! Тьфу! Салдати тягнуть за один рукав: давай їм підводів! Де я їм візьму підводів? Вроджу? А куркули шарпають за другий рукав: роби їм справу, бо салдати ялівки позабирали. — Тьфу, кажу вам тьфу!!! Зречуся до чортової матері того „ревкомства” і вже! Я собі гадав, що то може ще яка пенсія до того буде, а то ніщо… Буду „ревкомом”, дадуть 15 морґів, — не буду, теж 15 морґів. Не краще собі сидіти тихо, коло своєї землиці порпатися? Завтра на „мітінку” зрікаюся!
