родньої чести, якуж я їй кривду вчинув? Яж вірно держався українського прапора, тільки тепер, що правда, в виді його найновіщої, щеб-то радянської еволюції.
Голодюк: Гм, так, так. Значить перемалювати його з синьо-жовтого на червоне.
Масненький: У великій сімї народів вже й наш нарід займає почесне місце; вже живе й розвивається велика радянська українська република. І це вас не радує? Будували нам Україну, то Австріяки, то Німці, то Поляки, все завалилося, бо не мало трівких основ, аж Україна, збудована пролєтаріятом житиме до віку.
Голодюк: Тої самої!… Пролєтаріятом!… Яким, де, коли? Терором кількох проворних Жидків і Москалів заблахманено стадо баранів тай реве: „Хай живе українська радянська република!” — „Пролєтарі всіх країв єднайтеся!”… А це требаби кричати инакше: „Жиди всіх країв єднайтеся!”
Масненький: Товаришу, числіться зі словами!
Голодюк: Га, га, правда в очі коле. Ви знаєте, яка ця ваша українська радянська република? Це панщина, крепацтво, в новій формі „єдіної, нєдєлімої” тільки її цар не називається Микола Крівавий, а трохи инакше…
Масненький: Якже цей цар називається, скажіть, будь ласка!
Голодюк: Давніще, як ще не був „царем”, називався якось з жидівсько-німецька, а тепер його порекло зрущилося. Цеж з руськими царями від давна так діється. Догадуйтесь!
Масненький: (Роблено всміхається). За щиро, товаришу висловлюєтеся. А це тепер недобре, гм, гм,… Та молодому, горячому богато пращається… Ну, ще один арґумент: А вас же це не тішить, що біднота приходить до значіння, до добробуту, до влади, та що гнобителі йдуть на спід?
