Чорному Морі, а другі тепер ось дотоплюються в Сяні.
Оленка: І хтож там тепер в церкві на вашому місці біля престоля клячить цілу Службу Божу та з молитвенника гаряче молиться?
Масненький: Ну, гм, гм,… колись було так, а сьогодня инакше…
Зоня: Ходім Оленко до тебе. Нема з ким балакати. (Сміється нервово). Ух, побачилаб, якби так коли Турки сюди прийшли, то він першої пятниці пішов би босий до мошеї молитися. (Обідві йдуть геть). Падлюка!
Масненький: (Самий). „Падлюка”!… Сестричка раз!… А я їй щастя бажав… Ет! Берімося до роботи. (Хапає за перо й заразже відкидає геть). Не годен гадок зібрати до купи. В найсильніщому поетичному захваті перешкодили мені ці гусочки!… (Ходить по кімнаті). Гм,… гм,… гусочки… Ех!… Якби то підібратися до тої Оленки?… Світа за нею не бачу… Давно годі було, бо піп з висока держався. Де, мовляв, „кіндербаламутові” закидати оком на мою доньку!… Тепер знов піп присів, бо мусів присісти, а вона ще дужче кпить собі з чоловіка. Годіж мені вдавати перед нею „мазепинця”, бо-раз-біда може бути від влади, а — по другому — вона вже й не повірилаби… Хиба ще при нагоді зі старим попом попробую, а не похочуватиме, полякаю: а, контрреволюціонер, а „чека”… (Сідає). Та впрочім, чи візьму я її, чи ні, то сам нічого не втрачу… (Пише). Числім! Ну, я дістану 15 морґів, Зоньку віддам за Голодюка, він дістане теж 15 морґів. Зоньці викручу посаду третьої сили, знов 15 морґів припаде їй. Разом 45. Замешкаємо ось тут на попівстві, — тай но жий тай будь!… Ба, алеж як так самому жити на світі? Воно вже крайній час „вочоловічитися”. Гей, таж я вже парубок в силі віку. (Гладиться по лисині). І як взявби Оленку, то старий мусівби дати тих „побренькачів”. А має скряга здорову скринчину самих срібних рублів і „риньських”.
