Юрко: (Вказує хлопцям на Масненького). Ти!!!… Не бачиш?
Буник: Та „ніц”. Сбійшли ми з салдатом усі хати тай назбирали 36 сорочок і 15 пар штанів для „воська”.
Юрко: Добре! Тепер побіжіть хата від хати, що би на другу годину всі були на майдані біля кирниці, а тоті хлопці, що мають їхати на конях, щоби на коні килими застелили і кожен на капелюсі має червону бинду причіпити.
Гудима: (Дає їм жмут ґазет і проклямацій). А ці папірчики й газети пороздавайте там людям, але йно письменним, а як що лишиться, принесете сюди, бо… це дуже добрий папір на „дзиґарі”.
Масненький: А хлопці хай прийдуть зараз сюди, навчуться нової пісні!
Юрко: Хибань ходім, товаришу Дмитре, коли там такий колот. (Збираються йти). Ну, хлопці, гайда! (Хлопці відходять). Товаришу-„дирехторе”, и, и, и… дайте на „дзиґар”! (Масненький дає їм гаманець з тютюном, обидва друть по шматочкові паперу з якоїсь проклямації і крутять папіроски). (Входить Мошко Лянґнер, місцевий „дідич”. Босий, в подертих штанах і подертій блюзі. На голові в нього стара салдатська фуражка, на якій холітається до половини віддертий „козирок”).
Юрко: (До Мошка). А ми там якраз ішли до вас справу робити, бо там щось дуже крики.
Мошко: Там вже кров ллється. Там ви два „ніц” не порадите. Там треба хибань „войско” посилати.
Гудима: А чогож ви хочете?
Мошко: Ну! Подивіться його на мене! „Ніц” іно подивіться на мене!… Або добийте мене і моє жінку і моє діти, або… або бороніть мене! То так має бути? То таке має робитися? То таке право „єст”?
Масненький: Прошу права не зачіпати!!!
