ти, тощо,… відтак прийде „Чека” й такі другі благодаті…
Голодюк: А що це таке те „Чека”?
Іщук: Го, го, го, це не щобудь… І вам і нам воно зарівно страшне.
Ільченко: Це, бачите, гм, гм, така „охрана”, гм, такий суд. Що найменше, підозріння яке, донос який, понимаєте, що ви контрреволюціонер, ідете під той суд…
Іщук: А звідтілля мало хто вертає живим.
Сотрудник: Якже це так?
Ільченко: Проголосять засуд, поставлять під мур і кулька в лоб… Цих, що пішли на мітінґ, бережіться, бо вони всі три комунисти.
Сотрудник: А ви ні?
Ільченко: Я ні. Покищо не кожен повинен бути комуністом, можна бути й безпартійним. А я ще новітній, бачите, й Іщук теж, то нас до всіх тайн не припускають. Нас обидвох забрали до цього обозу з галицької частини, яку окружили й усю взяли в полон. Я був, (а це тайна) четарем у галицькій українській армії, а він, Іщук, мій чура. Я родом з Полтавщини, на війні в вашу армію попав. Поки я тут, не лякайтеся нічого. Тільки жаль, що ми тут довго не будемо, підемо вперід.
Сотрудник: Спасибі за пояснення! То й наш старий батюшка може дещо вспокоїться, бо він страшенне заляканий. Всілякого, бачите, старому набалакали… (З сіней входить парох. Заляканий, на порозі низенько кланяється).
Сотрудник: Отче совітнику, гості маємо.
Парох: Ага, гості, нетим… Дуже мені приємно, нетим, нетим…
Ільченко: (Встає, витається). Здорові були отче! Ось і прийшлося нам побезпокоїти вас до якогось часу.
