Сторінка:«Вільна Україна». Число 4. 1906.pdf/77

— 71 —

робіттє, хвороба, то-що) і на старість. В той час, як «соціаль-демократичиа федерація» мала 10.000 членів, а соціалистична «незалежна робітнича партія» 13.000 членів, тред-юніони рахували число своїх членів сотнями тисяч: в 1892 році це число доходило до 1.500 тисяч, а через 10 років, в 1902 році—вже доходило до 2 міліонів. Та виключне становище промислової і торгової Англії було лише часовим; з 60-х років минулого віку на світовому ринкові починають виступати в ролі капіталистичних держав Германія, Франція, Сполучені Штати. Промисловці—капіталісти сих країн конкурірують з промисловцями Англії і зменчують їх бариші; англійські промисловці намагаються удержати бариші на прежній висоті шляхом пониження заробітної платні робітників, заведення пошлін і імперіалізму, що все відбивається руйнуюче на робітничій клясі. Між капіталістами промисловцями в Англії і робітниками повстає боротьба, котра чим далі робиться все упертішою і все з більшою і більшою очевидністю доводе робітникам, що «мирне співробітницство кляс» не можливе, що «приходські» інтереси і одні лише професіональні організації—безсилі забезпечити їм постійність праці і заробітку, що одна лише «економіка»—безсила побороти клясу капіталистів, яка захопила в свої руки політичну владу в державі і користується нею в своїх клясових цілях. З повною очевидністтю побачили се англійські робітники після того, як суд по ділу тавфальскої компанії визнав, що тред-юніони відповідають за вчинки своїх уповноважених і урядових особ і присудив тавфальскій компанії з зпілки залізно-дорожних робітників відшкодовання за страйк в сумі 200.000 руб. та 100.000 руб. за ведення процесу. Присуд в справі тавфальскої компанії мав прінціпіяльне значіння і після одного процесу виник цілий ряд подібних, однаково неспріяючих тред-юніонам. Суд незмінно находив, що уповноважені тред-юніонів тим або иншим нарушали, під час страйку, якісь закони і присужував з тред-юніонів на користь капіталистів великі суми. Тред-юніони побачили, що повні каси ще нічого не значут, що треба мати вплив на законодавство, на політику країни, що на місць «приходських»—мусять бути поставлені клясові інтереси всього пролетаріяту, які по самій своїй суті протилежні інтересам капіталистів. Ті де-кілько робітників, які за поміччю лібералів проходили в парлямент депутатами, безсилі були впливати на законодавство парляменту і навіть тут, в парляменті не могли позбавитися своїх обмежених інтересів. З уваги на се, першим завданнєм прозрівших робітників було завдання скласти свою партію в парляменті. На установчому зібранню, що відбулося в Лондоні въ 1900 році і в котрім взяло участь, через представників, 67 тред-юніонів і представники трьох соціалістичних партій Англії («соц.-демократична федерація», «громада фабіяньців» і «незалежна робітнича партія»), було постановлено заснувати спільний «комітет представницства робітників». Та «сопіаль-демократична федерація», находячи, що сей спільний комітет веде справу не в ортодоксальнім напрямі, виступила в 1901 році з нього. Спочатку комітет, не маючи відповідних грошевих засобів, не виступав самостійно на виборах, котрі в Англії від партій, виставляючих своїх кандідатів, вимагають значних трат. Депутати робітники виступали згідно в парляменті лише під час, коли порушувались питання, що доторкува-