кий міністр внутрішніх справ Клемансо і міністр громадських робот
Барту. Обидва вони ходили на зібрання страйкарів де Клемансо звернувся до робітників з промовою, в якій умовляв страйкарів не робити насильств над тими шахтарями, які-б не пристали до страйку і стали-б на роботу. Натомість Клемансо обіцяв страйкарям, що уряд буде в їхній боротьбі з капіталістами тріматися нейтралітету і обіцяв, що робітники не бачитимуть війска. Запропанувавши, на випадок, свої послуги, Клемансо, певний добрих наслідків від своєї місії, повернувся з Барту до Парижа. Та умови, якими Клемансо обусловив нейтралітет уряду, були «неприємлимі» для страйкарів; вони зводили ввесь страйк на шлях певного програшу, бо серед мас, хоч би й пролетарських, завше знайдеться частина здеморалізованих капіталом запроданців і темних «товаришів», які зрадить страйкові і ставши до праці, зламають весь страйк. Клемансо це добре знав, бо страйколомство, або штрайкбрехерство, на жаль, має мїсце св юди. З'явилось страйколомство і серед курієрських страйкарів. Річ видима, що десятки тисяч робітників, що стали в оборону свого життя і ліпших умов праці, не могли допустити до зламання страйку. „Знімаючи“ страйколомів з роботи, страйкарі кидали в містах, де провадилась праця, дінамітні бомби. Уряд, боронячи так звану «вільність праці», котра по розумінню буржуазії зводиться, власне кажучи, до права купки іуд і темної сили продавати інтереси борючихся мас, став в оборону страйколомів і от, між страйкарями з одного боку і жандармами та війском з другого, почалися непорозуміння і стички. Боронячись від нападів поліції та війська, страйкарі будують барікади, які оборонцям експлоататорів та страйколомів приходиться брати в атаку. Такі барікади, між инчим, були збудовані в Фокьєрі, Арну, Тріте і инч. містах. В Лієзені робітники мусили витрімати цілу облогу збоку війська. При сих баталіях бувають поранені з обох боків та, звичайно, озброена
поліція та військо частіш одержують побіди і розбивають «ворога»,
При одній тілько стичці на барікадах в Тріте робітники мали 60 чоловік ранених. Отже робітники, значить, не тілько побачили військо, але покоштували на своїх головах та плечах й його важкі шаблі. Уряд робе масові арешти серед страйкарів, але не дивлючись на се, страйковий рух не тілько не зупинився, а навпаки — розливається все ширше й ширше, а дух страйкарів росте все вгору. Другий конгрес шахтарів північного департаменту і Па-де-Кале на зібранню 25 марця ухвалив страйкувати до останньої можливости, з метою примусити капіталістів-хазяйнів приняти домагання, ухвалені на першім конгресі. З 28 марця почали страйкувати шахтарі басейна Верхньої Луари, далі страйк перекинувся в сусідню Бельгію, на каменовугольний район Борінажа і в шахти Германії. Число страйкуючих в одній лише Франції перейшло за 40.000 чолов. Всюди страйкарі виставляють домагання подібні до домагань; вироблених Курієрськими шахтарями на конгресі З марця.
Під впливом грізної небезпеки, що страк шахтарів перейде в відверте повстання експлоатуємих проти експлоататорів і, маючи на оці приклад Росії, уряд, для одержання певної побіди над страйкарями, стягує в місця страйку війско, що не тілько не заспокоює робітників, а як раз навпаки, ще більше іх раздратовує, обурює. Проти провокуючого по-
