пейських революцій і тією паскудною ролью, яку відогравала в них самодержавна власть, вони передбачали можливість подібних ексцессів з боку російського уряду аж доти, доки не тілько формально, але і фактично сила державного порядкування не опиниться в руках революційного народу.
Та як би там не було факт видання «основних законів» залишається фактом і, становлячи собою зайвий причинок до неминучого конфлікту межи Державною Думою і урядом, притягує тепер увагу населення цілої Росії. Які форми прийме цей конфлікт—з певностю не можна сказати. Але можливість його для нас не підлягає жадному сумніву.
Уже сам склад Думи є порукою цього. Урядовий террор під час виборів попеклувався про те, аби зробити його оппозіційним. Ті ріжні соціальні группи, що послали своїх представників до Думи, не можуть не бути в оппозіції до уряду: дрібна городська буржуазія—дякуючи тому, що відчуває страшенну залежність від лихварського і торгового капіталу, що користується «покровительством» і «великими милостями» уряду; велика буржуазія—з ненависти до убійчої для неї політики уряду, що спинює розвій капітализму въ Росії і довела до підупаду ії значіння на міжнародньому ринку; селянство—дякуючи своєму невдоволенню відношенням уряду до аграрного питання і остогидлим для нього бюрократичним «опекунством» в усіх сферах його життя. Правда, сила і інтенсивність оппозіційного настрію до уряду не однакова у ріжних соціальних групп населення, а значить не однакова і у депутатів, що представляють їх інтереси в Думі, але ті пута, якими оточена і законодавча і контролююча діяльність російського «народнього» представництва так тяжкі і вузькі, що ночувати в них якусь можливість «спокійної органічної роботи» для всіх представляється абсолютно не можливим. Отже всі предпосилки для конфлікту межи народним представництвом і урядом маються і питання полягає лише в тім, як скоро він повстане і які форми прибере. Констітуційно-демократична більшість Думи, судячи по першим крокам ії діяльности, а також по тим постановам, які зроблені було на останньому (ІІІ-му)з'іззді к.-д.портії, намагається в усіх сил віддалити час цього конфлікту і шляхом взаємних уступок і мирних переговорів з короною, утворити необхідний Ѕtatus для органічної роботи. Але ледве чи така кретинична парляментьска політика «кадетів» може рахувати на популярність в широких массах населення, а тим самим і спричинитись до заспокоєня країни. Зігзагообразні манівці к-д. політики стоять в гострій суперечці з вимаганнями відкритої і ясної боротьби, що голосно чуються в рядах «трудової парляменстськоі партії», і є, звичайно, нічим иньшим, як одсьвітом того настрою і тих поглядів, які панують въ широких народніх массах селянства і близьких до нього по своїм поглядах на завдання Думи груп. Відсилаючи читачів до постанов згаданої думської фракції що до питання про роль Думи в теперішню хвилю, ми не можемо не підкреслити того справді револю-
