буржуазія спокусилась і плазом полізла за ними. Іронія долі кепсько поглузувала над таким наївним довірр'єм буржуазії до обіцянок уряду. Вона забула, що констітуційні-свобода, права, порядок еtс. є пустий згук, коли не закріплені фактичною силою, що вони в першу ліпшу хвилину можуть бути одібрані, або повернені в ніщо, коли проти волі уряду не стоїть могутня сила сьвідомого народу, готового в хвилину небезпеки покласти своє могутне Vеtо на подібні заходи уряду.
Переміною в революційній сітуації зручно скористувався уряд: всю силу своїх штиків і пулемьотів, весь свій збройний аппарат вжив він на те, аби знищити єдине вірні гарантії народної свободи—пролетарські організації і народне озброєння, а коли це йому пощастило виконати, він спокійно міг звернутись до обрізування і без того обкраяної «конституwії». Процесом боротьби проти революції з одного боку і обрізуваyнем «констітуційної» хартії, процессом страшно жорстоким і звірячим, з другого характеризується весь час діяльности уряду від оголошення маніфесту 17 октября і аж до скликання Державної Думи. Передъ самим скликанням «народнього» представництва свобода, оголошена маніфестом була одібрана назад. Самодержавіє стояло передъ ним в такому ж самому вигляді, яким воно було і до видання констітуційної хартії. Члени Державної Думи їхали на перше своє зібрання по країні, залитій кровію і усіяній трупами. Перше їх засідання відбулись в атмосфері зла і насильства. За день перед першим зібраннєм уряд оголосив характерне memento для членів Думи в формі «Основних Законів», торкатись і зміняти яких остання не мала права і які зберігали за самодержавіем всі права і прерогативи, що їх мало воно і до видання маніфесту 17 октября. «Основні Закони» закінчили собою цікл законодавчої творчости нашого уряду. І як вся практична діяльність його в продовж цілих століть направлена була проти народу і його ріжномаітих інтересів, так і останній акт законадовчої творчости його, був вінцем цієї діяльности,гнилої по своім підвалинам, архаічної по формам, пустої по змісту і страшно шкідливої і жорстокої по своім наслідкам для широких мас населення. Сходячи з історичної сцени, самодержавіє зайвий раз показало убогий зміст своєї державної сістеми і дійсний характер своєї «божеської» ідеольогії, що спирається виключно на силу штиків і черпає житьові сили для себе в крові і насильстві падъ «горожанами» країни.
«Основні Закони» показали, що уряд імператора Миколи ІІ дивиться на народне представництво Росії, як на декоративну канцелярїю при самодержавному монарху. Самий факт їх оголошення був ганебним викликом народу, топтаннєм його прав, образою навіть для того «народного» представництва, яке уряд примушений був нарешті скликати з упривілейованих або, здавалось йому, монархично настроєнних частин населення. Не дивож, що такий вчинок, уряду викликав обурення навіть з боку буржуазних частин останнього, не кажучи вже про більш революційно настроєні елементи його. Парламентська трудова группа Думи на одному із своїх засідань заявила, що вона «прегарно відчуває грізне значіння цього акту уряду. Він неминуче веде за собою розрив уряду з народом». Що до соціаль-демократичних кругів, то їх відношіння до ганебного вчинку уряду ясно само собою: Навчені гірким досьвідом Західно-євро-
