Для т. Лукашевича, котрий, витріщивши очі, з страхом дочитує сі „націоналістичні“ слова, певне не зрозумілим є, з якої це речі „на благо рідного краю“.
Чи не замішалося і у т. Плеханова оте саме „національне почуття“?
Порадимо т. Плеханову, для того, щоб стати близче до „русской“ соціальдемократії—чи то пак вибачайте… до т. Лукашевича, викинути з своєї голови оте „благо рідного краю“, котре надає т. Плеханову „націоналістичний відтінок“.
Об'єктивний ход капіталістичної еволюції, вся наша соціально політична робота і Велика російська революція—разом неминуче створять і вже створюють се страшне для т. Лукашевича національне почуття незалежно од нашої волі.
Соціаль-демократія, будує свою програму на прогнозі, на передбаченню тенденцій соціально-економічного і поліичного розвитку.
Т. Лукашевич, що будує свою програму на дні, чи місяці (бо хто знайомий з революціями, добре знає, що в революційні моменти поява того чи иньшого настрою чи почуття в масах се є питанням дуже короткого часу) незабаром слідком за росс. с. д. р. п. примушений буде приняти автономію України в програму. В 24 години він перемінить своє „областное самоуправленіе“ на автономію!
Ми думаємо, навіть, коли допустити національне почуття, яко основу автономії України—що і въ сій справі, як і в усіх иньших, роля соціаль-демократії не регістратора масових рухів, а місце її не в хвості революції, а в передніх рядах останньої!
І після такої плутанини в своїй голові т. Лукашевич називає українських соціаль-демократів націоналістами?
Ми вище назвали се інсінуацією і назвали цілком сьвідомо.
Пора вже покласти кінець сім негідним для соціаль-демократа виходкам. Соціаль-демократ повинен науково честно вживати ріжні слова, бо кожне сьвідомо невірне розуміння може шкідливо вплинути на сьвідомість пролетаріату. А „нацьковуваннє" „русской" соціаль-демократії ріжними „націоналізмами“ на українську соціаль-демократію сіє розбрат
