Старий гай мрій, пахущий гай...

Старий гай мрій, пахущий гай...
Пантелеймон Куліш


Старий гай мрій, пахущий гай!
     Нанюхатись не мушу!
Від місяця чудовий світ
     Мені чарує душу.

Ішов я ним і як ішов,
     Вгорі заграло море:
То соловейко заспівав
     Про любощі й про горе.

Про любощі й про горе він
     Співав, про сльози й сміхи
І слізьми й сміхом нагадав
     Забуті вже утіхи.

Ішов я гаєм дивним тим,
     Аж ось передо мною
Стоїть будинок замковий,
     Будований з пихою.

Замкнені двері й вікна всі.
     Мовчанка скрізь понура.
Здавалось, ніби тиха смерть
     Живе в тих пишних мурах.

На рундуці розлігася сфінкс,
     Страшне і ласе юдо.
Левине тіло й пазурі,
     Жіночий вид і груди.

Жіноча врода! Два білки
     Про любощі казали.
Всміхалися вуста німі
     І дозвіл свій давали.

Співав так любо соловей,
     Що я не зміг терпіти,
Поцілував - і сам себе
     Занапастив навіки.

Ожив той мармуровий вид,
     Почав стогнати камінь.
Жадібно й голодно він пив
     Моїх цілунків пламінь.

Диханнє з мене випивав
     Неситими вустами
І тіло трепетне проймав
     Левиними кігтями.

Солодкі муки! Любий жаль
     І втіха й біль без міри.
Щасливили мене вуста,
     А кігті серце дерли.

А соловейко: "Сфінксе мій!
     Ви, любощі! - співає. -
Чого серед утіх таких
     Так серце замирає?

О гарний сфінксе! Розгадай
     Сю загадку предивну...
Багацько розум літ
       Над нею м'яв чуприну".