Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/166

Звізда ясна об'явилася… А я вал хіба дам За колядку співакал Каганець вівса. Слава Богу, вже й пісні кінець! Нал овес, а ти пес, Та вже будеш вік увесь І сал\ Каганець. — Ну, але вже колядники не дожидали того вівса. Бибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні. Іще тої самої ночі нова колядка пішла скрізь по селу, і від тоді татуня прозвали Каганцем. Уже вони до попа і до війта на скаргу ходили, та ‘що з того, ще їх наганьбили, а того, що їм приліпили злі язики, вже до смерти ніяка людська сила їм не відійме. Опанас розговорився, та коли скінчив і замовк, ми могли зміркувати, що йому й самому не мило було, що так розбалакався. Кілька день потім, він був якийсь квасний та незадоволений і на всякі питання відповідав нерадо, просто кажучи, відбуркувався. Хак і видно було, що сам собі вразив якесь болюче місце і не міг дарувати собі того. Була в нього якась тиха амбіція, що, раз ображена, огорожу- валася мовчанкою, особливо коли та враза Аоторкала його улюбленої «батьківщини». З часом я переконався одначе, що назвою «батьківщина» він обіймав не так своїх родичів та свояків, як радше щось неособове, хоч не можна сказати щоб абстрактне. Я мав нагоду раз під час вакацій загостити до нього додому. Після мойого рідного Підгір'я його рідне село, 155