Мартин Боруля/Дія друга: відмінності між версіями

}}

 

 

 

 

<p>Г е р в а с і й. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка… Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!.

<p>М а т в і й. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю потанцюємо! (Пішов.)

 

 

 

<p>М а р т и н (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Красовського! Туди ж, у рідню лізе, — умийся попереду!. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!. Далеко!. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регістратор, — тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!. Ха!

<p>П а л а ж к а. Чого це Гервасій і Матвій заходили?

<p>М а р т и н. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.

<p>П а л а ж к а. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.

<p>М а р т и н. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.

 

 

 

<p>М а р т и н (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія; він гарно і багато уміє балакать… А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу, — самим уробить якось, не приходиться…

<p>Т р о х и м. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.

<p>М а р т и н. Де ж вони паслись?

<p>Т р о х и м. Нема ж натачанки ще з города.

<p>М а р т и н. Біжи до Сидоровички, позич.

<p>Граблять!. Граб… Граб… Це мені ще і на руку — нехай граблять!. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доканать.

<p>Т р о х и м. Там прийшов Омелько.

<p>М а р т и н. Який Омелько?

<p>Т р о х и м. Та коней наших покрали в городі.

<p>М а р т и н. Як?. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей.) Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!

<p>М а р т и н. Де коні, азіят?

<p>О м е л ь к о. Украли.

<p>О м е л ь к о. А буду. Таке діло. (Набік.) А хто ж мені одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх і не брав.

<p>М а р т и н (до Трохима). Біжи до Сидоровички, візьми натачанку чи візок, запрягай коней, та хоч уночі поїдемо до станового.

<p>(Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!

<p>О м е л ь к о. Та тут ще лист від панича.

<p>О м е л ь к о. Ну й сердитий… Що то пан! (Пішов.)

<p>М а р т и н (один). І язик став як кілок, і в роті пересохло!. А синок… синок!. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…

<p>Ти чого знову у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?

<p>О м е л ь к о. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?

<p>М а р т и н. Зви! Проси! Бачиш — дома, хіба тобі повилазило?

<p>Палажко! Письмоводитель приїхав… І-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір’ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш, та яєць звари уснятку і молока спар!. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей.) А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!.

 

[[Категорія:Мартин Боруля]]