Мартин Боруля/Дія четверта: відмінності між версіями

}}

 

 

 

 

<p>О м е л ь к о. То це жених нашої Марисі, сьогодня й заручини?

<p>О м е л ь к о. Не чув. Вчора гуляли довго, — жених і досі спить.

 

 

 

<p>М а р т и н. Чого ви тут стовбичите?

<p>О м е л ь к о. Стола від Сидоровича принесли.

<p>М а р т и н. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.

<p>Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!. Нащо вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» — питають. «Та ще сплять!» О! І всі на пальчиках… Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.

<p>Що це?

<p>О м е л ь к о. Та умиваться ж.

<p>О м е л ь к о. І щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов.)

<p>М а р т и н (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме.

<p>Там постав, і якщо спить, то навідайся через яке врем’я.

<p>Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?

<p>П а л а ж к а. Поки люде посходяться, усе буде готово.

<p>М а р т и н. А що?

<p>О м е л ь к о. Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.

<p>П а л а ж к а. А ти ж з ним балакав?

<p>М а р т и н. Та ми вже зовсім скінчили з ним: п’ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі — місце у нього є.

<p>Ну, то іди ж, Палазю, щоб справді там робітниці не нашкодили чого в обіді, а то замість поросяти подадуть обгорілий оцупок.

<p>П а л а ж к а пішла. Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля.

<p>М а р т и н. Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобі віддать!. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам! І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої унуки — дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурся ж, не хмурся… Жених вийде, а ти сядь за п’яльці, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п’яльцями якось пристойніше сидіть… так, ніби за роботою. (Садовить її.) Отак. Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом як слід дочці Мартина Борулі, уродзоного шляхтича! (Пішов.)

 

 

 

<p>М а р и с я (одна). Ох тату, тату! Якби ви знали, як мені тяжко слухать ваші речі! Наче тронулись, борони боже. Що мені робить? Щоб не сердить батька, я тим часом покірствую, а чого наговорю женихові, то нехай тілько слуха! Коли ж і після того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч б’ють, хоч ріжуть — однаково!

<p>О м е л ь к о (несе обома руками миску, а в мисці глечик). Вже одягся! Ну, жених!. Яка у нього червона жилетка, аж очі в себе вбирає!. Одчиніть мені двері, а то воду розхлюпаю…

<p>Хоч би нас почастували добре на заручинах, дома не страшно й випить… (Вийшов.)

<p>М а р и с я (одна). Виходь, виходь скорій… Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.

 

 

 

<p>Н а ц і є в с ь к и й. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?

<p>М а р и с я. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)

 

 

 

<p>Н а ц і є в с ь к и й (один). Любить другого… Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом… Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаем; а отказаться і перед вінцем можна… Как би я не вскочіл у корито!

<p>За окном голос Мартина: «Так я хочу!» Голос Палажки «А я не хочу!»

<p>Голос отца і матері… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?. Тут нема місця… А, в етой комнаті, де спав, біля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пішов.)

<p>П а л а ж к а. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!.

<p>М а р т и н. Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей і загляда.) Нема. Пішли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом візьмемо Лясковського, — чоловік значний і нужний, а кумою буде генеральша Яловська — вона крижмо хороше дасть…

<p>М а р т и н (іде за нею). Ти ж розміркуй… Нічого в чинах не тяме (Пішов.)

 

 

 

<p>Н а ц і є в с ь к и й (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!. Благодарю!. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

<p>О м е л ь к о. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло…

<p>Н а ц і є в с ь к и й (набік). От тобі й маєш! (До Омелька.) З якої статі? Для якої надобності?

<p>О м е л ь к о (один). Похмелиться пішов… І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!. Старий хоче кумом полковника, а стара — копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!.

 

 

 

<p>М а р т и н. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…

<p>О м е л ь к о. У садку сидять.

<p>М а р т и н. Гукни й на неї, щоб ішла.

<p>П а л а ж к а (у двері). Дівчата! Готуйте стіл!

<p>М а р т и н. Що ж це нема гостей?

<p>П а л а ж к а. Кого ж ти кликав?

<p>М а р т и н. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачлинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі.

 

 

 

<p>Д у л ь с ь к и й. Здоровенькі були! Мартин. Просимо, просимо…

<p>Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків!

<p>М а р т и н. Спасибі!

<p>П р о т а с і й. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ше як жив на Дідовій Балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рип’яшинського, на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!.

<p>Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?

<p>М а р т и н. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…

<p>П р о т а с і й (Цульському). От ї добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, — вчора недоговорив, хтось перебив.

<p>Д у л ь с ь к и й (набік.). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

<p>П р о т а с і й. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?. Він літ п’ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях … царство йому тебесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плискові, імінії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові й писнуть не дасть… Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у венгерську кампанію познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, — може, знаєш? Єлена Вікентьєвна…

<p>О м е л ь к о. Оказія, пане…

<p>М а р т и н. А що? Де панич?

<p>М а р т и н хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться.

<p>Д у л ь с ь к и й. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

<p>П е р ш и й г і с ть (на відході). От тобі й заручини…

<p>Д р у г и й г і с т ь. От тобі й чиновний жених… Ха-ха!

<p>П р о т а с і й. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

<p>М а р т и н (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудовисько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.

<p>П а л а ж к а (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?.

<p>О м е л ь к о. Я тут, ось.

<p>М а р т и н. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

<p>Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

<p>П а л а ж к а. Опам’ятайся, що ти робиш?.

<p>М а р т и н (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю!

<p>Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!. Я ж тобі…

<p>М а р и с я. Папінька…

<p>М а р т и н. Мовчи! Геть пішла!

<p>Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть!

<p>Палажко! Давай шапку, давай гарапник!. О, злість мене задавить… Омелько! Мерщій!

<p>О м е л ь к о. Готово!

<p>М а р т и н (надіва шапку, бере гарапник). Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!

 

[[Категорія:Мартин Боруля]]