Мартин Боруля/Дія третя: відмінності між версіями

}}

 

 

 

<p>М а р т и н. Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грішми, щоб мене вивести звідціля, — і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!. Нефодій Осипович за грабіж узяв заявленіє, каже: це уголовне діло!. Красовський хвалиться та похваляється!. Хвались, хвались!. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сибір… Що Сибір? На каторгу його!. Будеш ти знать Борулю і дітям закажеш!. Я не буду хвалиться, ні, а тим часом і в острог, і в Сибір, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город — до повіреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два підожду… Гей, Омелько!. Бог дасть, дочку пристрою, тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать.

<p>Чого ти лізеш, як черепаха?

<p>О м е л ь к о. А хіба я птиця? Літать не можу, поки встанеш, поки прийдеш…

<p>М а р т и н. Бери, бодай тебе за пупа взяло, тілько не муч мене!

<p>О м е л ь к о. А якого ж коня взять? Я візьму Рака…

<p>Та постривайте, пане, я сам піду, а то ви мені свиту порвете. (Випхнув.)

 

 

 

<p>М а р т и н. От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль — давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно. А він, чорт його знає, чи нарошне дражнить мене, чи таки справді дурний трохи зробився.

<p>Куди це? Що це?

<p>М а р и с я. Треба прати сорочки тощо, багато набралося вже шмаття.

<p>М а р и с я. Та я ж не вмію.

<p>М а р т и н. Навчишся. Не святі горшки ліплять! А шмаття однеси назад.

<p>Піду справді до Сидоровички, я бачив у неї п’яльця, вона вже стара, не бачить, то віддасть для Марисі, для своєї хрещениці, і покаже, як на них вишивать… Ох, поки-то все поставиш на дворянську ногу, то й чуб тобі свердлом стане! (Пішов.)

 

 

 

<p>М а р и с я (одна). Таке щось чудне у нас робиться, що хоч з хати тікай!. Чую я, що батько все про дворянство балакають, а ніяк не розберу, чого-то дворянці стидно робить. Дивно… Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворіт. Коли б Миколу побачить… Вчора був його батько у нас, чи говорив же він про наше весілля? Микола, певно, знає, хоч би прийшов заспокоїв мене, а то чогось невесело на душі, наче що недобре серце віщує!. Хотіла вчора увечері вийти до Миколи, лихий приніс письмоводителя, з ним порались до півночі… поки нагодували… Сьогодня ввечері побачусь…

<p>М и к о л а (під вікном). Марисю, можна зайти?

<p>М а р и с я. Микола! Заходь, заходь — я одна: ні батька, ні матері нема.

<p>М и к о л а. Марисю, моя рибонько, що ж ми будемо робить?. Твій батько не хоче віддать тебе за мене!.

<p>М а р и с я. Чом?!

<p>М и к о л а. О, коли б мерщій зайшло сьогодня сонце! (Пішов).

 

 

 

<p>М а р и с я (одна). Так от яке зуспіло мене горе! Дворянина батькові в зяті схотілось. О боже мій! Та де ж на всім широкім світі знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мій Микола? І я? Кого так щиро полюблю, щоб промінять його, забуть? О, нікого, нікого! Краще смерть, ніж заміж за другого!.

<p>Мати! Вони, певне, не знають нічого… Мамо!

<p>П а л а ж к а. Чого, дитино моя?

<p>М а р и с я. Що мені робить?. Ще батькові упаду в ноги… (Пішла.)

 

 

 

<p>М а р т и н. Отут, хлопче, постав та й іди собі.

<p>П’яльця! І нехитра штука, а зараз красу господі придали. Якось аж веселіше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибирать значних і благородних! А як, бог дасть, Марися вийде заміж, то первого онука он як охрестю: кумом візьму, полковника Лясковського, а за куму — генеральшу Яловську.

<p>Що це?!

<p>М а р и с я. Не губіть мене, не топіть мене — я у вас одна!

<p>М а р и с я. Папінька!

<p>М а р т и н. І слухать не хочу! Іди роби, що велять.

<p>Не знає свого щастя; сказано: молоде — дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого мені це коштує?. Колись подякує.

<p>Ідуть?

 

 

<p>О м е л ь к о (задихався, не може говорить). І-ї-ду-уть!

<p>О м е л ь к о. Чисто коліно збив, болить, як печене, прибіг попереду, а він ще й лається!. Чорт на тебе угодить… (Пішов.)

<p>М а р т и н. Він… Жених!. (До дверей.) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Відчиня середні двері.)

<p>Милості прошу, дорогий гостю!

 

[[Категорія:Мартин Боруля]]