Із хат: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 623:
В протягу місяця приключило ся се кілька разів; не здавала собі справи, чого він хоче від неї. Небавом потім хлопець вернув до свойого міста, а вона, розумієть ся, не згадувала нїкому про те, бо знала із сього тілько, що він хотїв, бачить ся, друлити її у нещастє.
Потім коли лише хотїв який парубок пожартувати з нею, сама згадка тих зачіпок піддержувала її опір.
Хоч була все весела і говірка і не утїкала перед сьмілими зворотами і замітками, сама гадка про простягнене з любовю рамя вводила її в слїпий гнїв і нераз коли парубки хотїли, як то звичайно, пожартувати з нею у полї, пересьвідчували ся на велике своє здивованє, що се не пуста балачка та її »гордість», як обсуджувано її поведенє.
— Ся худобина хоче також дути ся — говорили злобно.
Коли Трина дізнала ся про те, була від тодї іще меньше приступна.
Але коли так сидїла сього вечера і дивила ся на признаки почести і лицарської любви, яка припала в паю її сестрі, дивні заволодїли нею почуваня.
Гадка про щастє, про нову, чорну сукню Якобіни, про білі, вузькі руки кравця, про його гарну бороду і дивні погляди… всьо те бурило в нїй кров і причинювало ся до неспокою її серця.
Марила про день, в якім вона сама зможе сидїти на першім місци за столом, з вінцем на голові коло судженого, між добрими, веселими приятелями. В думцї поміщувала на місци шурина по черзї всїх парубків, яких знала і уявляла собі, як виглядало би і що чула би коло кождого з них.
| |||