Із хат: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м продовження про кабана |
про кабанця скінчив |
||
Рядок 526:
Мешкав миля дороги; був се молодий іще, високий, схожий на ученого чоловік з цвікером і в білій краватцї, що старав ся усїма способами прибрати поставу лїкаря людий. Коли почув, що йде про пацюка, скривив ся і аж по сильних просьбах Якова дав намовити ся до подорожі.
До сеї хвилини Яків неміг повірити, аби могла бути справдї якась небезпека. Думка, що можуть стратити сей скарб, була така страшна — майже не могла помістити ся йому у голові. Але тепер, коли увійшов з лїкарем до хлїва і побачив як молодий, блїдий доктор похиляв ся над зьвіриною з видимою цїкавістю, як поправляв цвікер і нарештї заложив малий термометер хорому за ухо, перейшла по нїм дрож.
Як входив, зняв несьвідомо шапку; тепер стояв і мняв її судорожно в руках, слїдячи кождий рух молодого лїкаря, кожду дрож його лиця.
— Чим ви годували худобину? — поспитав нарештї доктор.
— Що такого?
— Що ви давали їсти зьвіринї? — повторив молодий чоловік гостро.
— Крупи, пане ветеринарю.
— Нїщо иньшого?
— І всю свою фасолю і три бочки бульби… і з’їв пів бочки кукурудзи, якої я не заплатив іще.
— І нїщо більше?
— Ну, розумієть ся, всї відпадки з хати… і всьо, що лише дїти назбирали зеленого і ріжні ріжности. Се-ж неможливе, пане ветеринарю, аби він з’їв щось шкідливого?
Молодий доктор не запускав ся у відповідь просто на питанє, але виймив з кишені малий записник зі золотими краями, вирвав картку, написав кілька стрічок, пояснив, що се припис на масть, якою Яків має мастити рило зьвіряти і старати ся, аби воно злизало її. Масть після сього припису видасть йому найблизша аптика. Але, докинув з натиском — треба поводити ся обережно з лїком — се дуже небезпечна річ для людий. При сїм піднїс оловець в гору, сказав кілька латинських слів і прижмурив з вдоволеня очі.
З полудня вимащено Сифа мастею; цїлий мрачний і темний вечір стояв Яків в хлїві із сьвічкою у руках і ждав дуже нетерпеливо на наслїдки.
До півночі не змінило ся на лїпше. Зьвіря лежало без руху у своїм барлозї з важко похнюпленою головою, майже зажмуреними очима і піною коло писка.
Коли упало на нього сьвітло, відмикало поволи оловяні повіки і дивило ся мутним, заголомшеним, повним болю зором.
Раз лише, коли Яків стоячи вдивлював ся в нього — піднесло зьвіря нараз голову і застогнало так глубоко, що він стрепенув ся.
Чи-ж се можливе, аби втратити його?… Була се така страшна річ, що усувала ся із під його думок — одиноке їхнє утриманє, цїле майно!… Чей-ж Пан Біг не допустить сього!… А коли вже мусить упасти на них таке нещастє, чиж не лїпше забрати їм одну дитину? За що тепер зачеплять руками, як він здохне? Чим жити муть?
Мария сидїла в хатї із зипаскою при очах і плакала розпучно. Сусїдка, що прийшла потїшати її, сидїла коло неї, кришила лоївку під печю і попивала каву, а дїти визирали блїді і зналякані поза лавок.
Кілько разів Яків входив мокрий до хати всї дивили ся на нього питаючим зором. Потрясав лише головою, сїдав на стільцї з опущеними руками і з лїхтарнею поміж колїнами, дивив ся непорушно у землю — і знов схоплював ся.
Як почало свитати, влетїв і крикнув:
— Мамо, мамо квап ся!…
Як раз, коли входили до хлїва, Сиф протягнув ноги — вже не жив.
==На манівцях==
| |||