Відкрити головне меню

Вікіджерела β

Совитъ ворогамъ

Совитъ ворогамъ (1854
Николай Венгеръ
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний неадаптованим гражданським шрифтом.
Совитъ ворогамъ.


Микола Венгер. Совіт ворогам. 1854. Символ 02.png


Сочиненіе


Николая Венгера.


Микола Венгер. Совіт ворогам. 1854. Символ 01.png


Одесса.
Въ типографіи Францова и Нитче.
1854.


сторінка

Совитъ ворогамъ.




Що Пранцюзы, Аглычане,
Пообидалы у насъ?
Гамеленъ, велыкый пане,
Такъ наіився, якъ Дундасъ?



Що, васъ добре угощалы?
По Московскый далы знать:
Щобъ вы броду першъ зпыталы,
А не здуру воювать.



Тото думавъ, що помалу,
Тай до города дійдешъ,
Ни, не такъ: коло Хфинталу
Бильше ходу ты не втнешъ.


Самъ тебе туды Владыка
Для погыбыли пиславъ;
Воля Господа велыка:
Щобъ ты знавъ — колы стрылявъ.



Православни вси молылысь,
Щобъ день празныка диждать;
А анцыхрысты все злылысь:
Сталы бильше ще стрылять.



Выжъ таки страшни на мори.
Всимъ крычавъ Меджыдъ Абдулъ;
А якъ вамъ прыйшлося горе, —
Закрычалы калавуръ!



Ще якыйсь е и въ Балтыи,
Все вмынае Честеръ сыръ,
Винъ негне видъ рому шыи,
Бо зовуть его Непыръ.



Винъ не спыть; все сочыняе —
И малюе вуглемъ планъ;
А того совсимъ незнае —
Що не зробыть намъ изъянъ.



Часто каже до матросивъ:
«Чую въ серци я тоску;
«Якъ подумаю про Россивъ,
«Та про городъ іихъ Москву.



«Тамъ народъ мицный якъ креминь
«Прызнаюся що народъ;
«Бонапарта знае племинь —
«Що дванадьцятый бувъ годъ.



«Якъ Пранцюзы мандрувалы,
«Думавшы набрать добра;
«А якъ іихъ перещыталы —
«Не осталось ни ребра.



«Вси Пранцюзы поколилы:
«Хто въ степу, хто на снигу:
«Та и ти, втикты що вспилы,
«Позгыналыся въ дугу.



«Намъ же ничого боятьця,
«Будемъ въ мори воювать,
«И якъ можна ухытрятьця,
«Щобъ на сушь не попадать.



Тотожъ, ворогы, стыдненько,
Та вже въ воду и киньци;
Вы протрусыте швыденько,
Згришмы ваши гаманци.



Руськый же и въ усъ не дуе,
Винъ врагивъ уміе вчыть;
Тилькы де врага зачуе,
Такъ туды свій штыкъ и мчыть.



Товптеся врагы до часу;
Въ свити е на все пора;
Будете втикать до лясу,
И не найдете двора.



Якъ ни злитьця, — прыйде горе,
Буде все якъ тринь-трава:
Дасьця въ знакъ вамъ Чорне море,
Дасьця въ знакъ вамъ и Нева.



Ваши бомбы, якъ галушки,
Не зробылы намъ вреда;
Противъ ста, дви наши пушкы,
Заплатылы за труда.



Аглычанынъ отлычывся.
Ничого вже и казать;
Знову на Хфинталъ явывся,
Въ свій щобъ пароходъ стрылять.



Не придумавъ що вже ззлости
Та зненавысты робыть,
Зновъ прыйшовъ до Тыгра въ гости,
Щобъ и ребра вси побыть.



Чулы ци давно мы балы
Якъ вамъ и Пранцюзъ крычыть:
Тилькы мы того и ждалы,
Щобъ васъ добре провучыть.



Хоть бы тьма неизчысленна,
Роззявляла тыгривъ пасть;
Руськыхъ знае вся вселенна;
Руський добре маку дасть.



Насъ вже знае Мусульманынъ,
И Шамиль, Черкеський тузъ;
Тежъ пизнае Аглычанынъ,
Тежъ пизнае и Пранцюзъ.



Вы якъ хытра та лысыця
Що не хвалыть выноградъ;
Вамъ не треба дуже злытьця,
А то все не пиде въ ладъ.



Бо коса найшла на каминъ,
Тузаныну зададуть;
Луччебъ вамъ, свій з пушкивъ пламинь,
Въ груды Туркамъ повернутъ.



Возопылыбъ вси мыряне;
Такъ зказалыбъ іихъ уста:
Ай Пранцюзы! Аглычане,
Вси за Виру, за Хрыста!


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.