Од неділі першого дня
Стояв обоз невелик
В чистім полі на Цецорі.
А в тім обозі був гетьманом,
Всім жолніром і всім паном
Князь Дмитро, князь Корецький.
Третього дня з своєю дружиною
Обід з ними обідає,
А о своїй пригоді не відає.
Аж де ся взяв хан татарський,
Вдарив на обоз син поганський,
Весь табор преч розгромив.
Там всі полки вирубали,
Всю дружину зарубали,
Корецьког'о живцем взяли,
До Царигорода його повели,
Назад йому очі зав'язали
Чорним бритом азаматом.
Аж к ньому яничари промовляють:
«Княже Дмитро, пан Корецький,
Чи воюєш, чи крамуєш,
Чи нашого Царигорода розглядаєш?»
А тоді князь Корецький листи пише,
Листи пише, тяжко здише,
До своєї матухи посилає:
«Ой мати моя Корецькая,
Продай Корець і Межиріче,
Викуп мене з неволеньки!»
А к ньому мати листи одписала:
«Же-м тебе три рази з неволі викупала,
Міста-села потратила,
Потіхи і разу з тебе не мала.
Четвертий раз уже не буду,
Міста, села не тратить буду,
Скарбів своїх не тратить буду».
А що рече турський цар:
«Ввіруй, князю, в віру нашу,
А потопчи віру вашу,
А сестру рідну мою бери».
А що ж рече князь Дмитер:
«Бодай ти того, царю, не дождав,
Щоб я твою віру вірував,
А християнську поламав.
Ей, коли б тепер при мені був мій острий міч,
То я б тобі, поганче, зняв голову з пліч;
Научив би я тебе віри свої,
Міч свій утопивши у крові твої».
Взлився в той час турський царевич,
Сказав на слуги свої яничари:
«Озьміте його на море Чорноє,
Скиньте його на гак високий.
Нехай високо сидить,
Далеко глядить,
Где зобачить на морі джавра —
Нехай нам повідає».
Повисів князь Корецький два дні
І пити-їсти не їв.
Аж третього дня наступає.
Приходили од турецького царевича яничари його наглядати,
Стали до нього словами промовляти:
«Княже Дмитер, пан Корецький,
Високо сидиш,
Далеко глядиш,
Чи не бачиш на морі де джавра?»
Аж он промовить княже Дмитер:
«Високо сиджу,
Далеко гляджу,
Не бачу ніде на морі джавра,
Тільки бачу на дубі високім голуб з голубкою.
Коли б при мні мій тугий лук і мої стрілки,
Убив би голуба з голубкою:
Єдно вашому пану на сніданнє,
А другеє на обіданнє».
Яничари на сміх тоє піднімали,
Тугий лучок йому подавали.
Дві стрілки-калинівки на лук накладає,
А до голубів міряє.
Як налучив,
Так умірив
Та забив голуба з голубкою,
Назад тугий лучок подає,
До яничар промовляє:
«Підіте, яничари,
Візьміте два голуби,
Свему пану єдного на сніданнє,
А другого на обіданнє».
Аж прийшли яничари до свого пана:
«Пане, пане наш, царю турський,
Вбив князь Корецький два голуби:
Одного на вечерю, другого на обіданнє,
Аж не вбив князь Корецький голуба з голубкою,
Вбив царевича з царівною,
З його рідною сестрою».
А що мовить турський царю до яничар:
«Підіте князя Корецького з гаків здійміте,
А перед мене приведіте».
Княже Дмитер перед царем став,
На криж свої руки складав,
До пана свого промовляв:
«Ой пане мій, пане царю,
Зготував я тобі з голубів вечерю».
Рече турський цар до князя Дмитра:
«Не голуби то, мої то діти,
Син царевич з царівною,
Княже Дмитер тоже-сь хитер.
Ніхто тебе не ухитрить,
Хіба тебе смерть ухитрить».
