Словник української мови (1927)/ґерґотіти
| ◀ ґерґотень | Словник української мови Ґ ґерґотіти |
ґердан ▶ |
|
Ґерґота́ти, ґочу́, чеш и ґерґоті́ти, ґочу́, ти́ш, гл. 1) Кричать (о гусях, индюках). Рябко спитать хотів, але Рябків язик був в роті спутаний, неначе путом з лик і ґерґотів щось як на сідалі индик. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ.). 2) Говорить на непонятном языке, *чаще на еврейском. Вони з нашим Шимком про щось ґерґотали; ну я не розібрав. Пир. у., Кононівка.