Словник української мови (1927)/ківш
| ◀ ківната | Словник української мови К ківш |
кіготь ▶ |
|
Ківш, ковша́, м. 1) Совок для насыпки зернового хлеба, муки и пр. 2) Плата мельнику мукою за помол. Ковша брати. 3) Ковш, сосуд с рукоятью для черпанья и питья жидкостей. Чи чарка то, чи ківш буде, — не глядить переміни: гладко п'ють, як з лука б'ють, до ночної тіни. ЗОЮР. I. 317. Ви́пити (*дозна́ти по чому) ківш ли́ха. Претерпеть много горя. Не один ківш лиха підсунула йому злая доля, — випив їх бідолашний. Стор. I. 231. Бийте його добре киями, щоб знав почому ківш лиха. Ном. № 4954. *По́вен ківш. С избытком, предостаточно. У його, думаю, і без того повен ківш (суму). Кон. II. 72. Ум. Кі́вшик. Сивушки зараз ковтонули по ківшику і не здрігнули. Котл.