Словник української мови (1927)/криниця
| ◀ крин | Словник української мови К криниця |
криничаний ▶ |
|
Крини́ця, ці, ж. 1) Ключ, родник, источник. Піди до криниці; поки півні не співали, умийся водою. Шевч. 15. До доброї криниці стежка утоптана. Ном. № 4471. *2) Колодец. У нас сьогодні на тім кутку криницю копали, — насилу докопалися до води. С. Пальчик Звен. у. Ефр. 3) Одно из созвездий. По дорозі (млечный путь), саме в розсохах єсть криниця — чотирі зірки, а від неї пішла дівка з відрами — три зірки. Мнж. 148. *4) У целебного источника, колодца раз в год устраивается праздник в день святого покровителя данного колодца и этот праздник носит название Крини́ця. Ось поїдьте у Єнковці на криницю (на Спаса), там і ярмарок аж три дні й гульня ночами, там свічок волам и а роги поналіплюють — видко, наче у Київі на Хрещатику, а від пісень аж гори розлягаються. Пир. у., Конон. Ум. Крини́ченька, крини́чка. Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Мет. 7. Зайду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь. Рудч. Ск. II. 57.