Словник української мови (1927)/кривуля
◀ кривулька | Словник української мови К кривуля |
кривулястий ▶ |
|
Криву́ля, лі, ж. 1) Всякая кривая, ломанная, зигзагообразная линия или полоска. В орнаменте (вышивки, раскраска посуды, резьба по дереву и металлу и пр.) криву́ля (чаще: криву́лька) — зигзаг простой или составленный из кружечков и пр. Kolb. I. 48. Вас. 184. Шух. I. 281, 283. Любила таки їх (миски) показувать …і білу велику, на вінцях хрещики, по боках пружки, і червону, що паски святять, з кривульками і з зеленими голубами на дні. Сим. 233. Чумак у дорозі вирізує (на ярмі) складаним ножем то доріжки, то кривульки, то зубчики. Чуб. VII. 406. 2) Каракуля, плохо написанная буква. Хоть би великою кривулею, аби було слово написане. Гринч. Стулити ту кривулю, — виходить слово. Г. Барв. 403. 3) Кривой кусок дерева, — напр., употребляющийся для полоза и пр. В загадке криву́лечкою названа ложка: Чотирі чотиречки та п'ятий Макаречко несуть кривулечку через тин та в вуличку. Гринч. I. 249. 4) В токарном станке: искривленный кусок древесного ствола, на который опирается левая рука работающего. Шух. I. 305, 306. *5) Хромоножка. Одна наша курка — кривуля, бо в зиму ногу одморозила. Крим. *6) Кривая казацкая сабля. Є ще кривуля та цяя рука, — о, бидлу я дам себе знати. М. Стар. Ум. Криву́лька, криву́лечка, криву́льця. За́єць ро́бит криву́льки або криву́льці — бежит зигзагами. Вх. Зн. 29. Ув. Кривуля́ка. Желех.