Словник української мови (1927)/кошіль
| ◀ кошівниця | Словник української мови К кошіль |
кошіння ▶ |
|
Коші́ль, ля́, м. 1) Корзинка с крышкой, которую носять в руках. Дружко коровай крає, семеро дітей має, та все з кошелями, ввесь коровай забрали. Мет. 203. Кошелі́ носи́ти за ким. Ухаживать за кем, подлаживаться к кому. Под. 2) Соломенная или из прутьев большая стоячая корзина для ссыпки зернового хлеба. 3) Плетеные корзины с землею, для увеличения окопов на них поставленные. Скрізь поверх валу поставили кошелі, сплетені з лози і натоптані землею. Стор. Ум. Коше́лик.