Словник української мови (1927)/корець
◀ коренитися | Словник української мови К корець |
коречний ▶ |
|
Коре́ць, рця́, м. 1) Мера сыпучих тел. Способом, способом 12 жидів насилу корець хмелю витаскали на гору. Ном. № 924. З'їхалася Марусина родина, звезла, знесла сім кірців муки на коровай. О. 1862. IV. 13. 2) Железный или деревянный ковш. І в корці води напій маєш. Ном. № 3020. Корець меду у рученьках держучи. Поїхали в ліс, вирубали на ківш і одтяли на корець. ЗОЮР. II. 57. Що це ти, бабо, ополоником їси? — Десь діти корець занесли. Ном. № 12220. 3) Каждая пара соединенных под углом (по длине) поперечных досок на окружности колеса водяной мельницы, — в них ударяет вода, поворачивая колесо. См. Ко́ре́чний, корча́к. Шух. I. 113. 4) Насек. уховертка; клещак, Forficula auricularia. Вх. Зн. 28. Ум. Кі́рчик.