Словник української мови (1927)/коренатий
| ◀ коренастий | Словник української мови К коренатий |
кореневий ▶ |
|
Корена́стий и корена́тий, а, е. 1) Коренастый. Петро укладе Тура, дармо, що Тур такий коренастий. К. ЧР. 169. І в огород загородив козак аж сім дубів високих, старих, коренатих. МВ. III. 134. *2) Раскоренившийся, разросшийся, размножившийся. Все кругом мовчало, терпіло, слухало й робило на коренастий рід панів польських. Мирн. ХРВ. I. 145.