Словник української мови (1927)/копати
◀ копатень | Словник української мови К копати |
копатися ▶ |
|
Копа́ти, па́ю, єш, одн. в. копну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Копать, рыть. Тоді козаки шаблями суходіл копали. Макс. І свяченим (ножем) копа яму. Шевч. Копа́ти я́му під ким, *сокращенно: копа́ти на ко́го, під ко́го, під ким. Подкапываться под кого, злоумышлять, *оговаривать кого-либо. Копають вороги яму підо мною. Мет. 2) Выкапывать. А там знов копають буряки та возять до сахарні. Левиц. I. Ой став козак царь-зілля копати. Мет. 3) Раскапывать, разрыхлять. Копай грядку! Гринч. 4) Копа́ти нога́ми. Бить ногами; унижать, отталкивать. Змилуй єси, Христе-боже, над нами панами, а щоб нас не копали москалі ногами. Нп. *Копну́ти що, кого́. Ударить, поддеть ногой что-нб., кого-нб. Як хороший, — не жаль грошей, а як поганий, — копну ногами. Ном. № 8474.