Словник української мови (1927)/конечне
| ◀ конець | Словник української мови К конечне |
конечний ▶ |
|
Коне́чне, нар. 1) Непременно, неизбежно. Вони почули, що за пшеницею треба конечне йти в двір фараонів. Опат. Любилося двоє дітей сердечне, присудив господь розлучити конечне. Гринч. III. 251. 2) Не коне́чне. Не совсем, не очень. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143).