Словник української мови (1927)/колючий

by Борис Грінченко

◀ колюча

Словник української мови Борис Грінченко К колючий

колючка ▶

Київ: Горно, 1927

Колю́чий, а, е. 1) Колючий. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387. 2) Легко раскалывающийся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у. 3) Резкий. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.