Словник української мови (1927)/коли
| ◀ колешня | Словник української мови К коли |
колиба ▶ |
|
Коли́, нар. и сз. 1) Когда. Сину мій, коли приїдеш до нас? Макс. Коли хліб, тоді й розум. Ном. № 1364. Коли б же се було? Єсть мені́ коли́! Мне некогда. 2) Если. Коли ти будеш вірно пробувати, будуть тебе козаки поважати. Макс. Стоїть вода у кубочку, коли хоч — напийся. Макс. 3) Вдруг. Коли виводять мого чоловіка. МВ. (О. 1862. III. 72). *4) Да ведь, да вот. Поїду я… — Коли може вдарити плюта, то й передрягнете, дядю. Черемш. 5) Коли́-б. Как-бы, кабы. На мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили. К. ЧР. *Коли-б мені, господи, неділі діждати, то пішла-б я до роду гуляти. Нп. 6) Коли-б. Пусть, чтоб. Коли-б же ви, воронії коні, а походу не сходили, як ви мою головоньку навіки втопили. Макс. 7) Коли́ ось. Как вот. Коли ось лежить дві дороги. 8) Коли́ не. Как. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли (не) вдариться об дуб. Рудч. Ск. I. 23. 9) Коли́-не-коли́. Изредка. Сонце темніє в ряди-годи, коли-не-коли. Ком. II. 10) А коли́-то, *коли, *як-коли́. *Иногда, а иногда. Добрі люде її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчатка прибіжать нащебечуть, а коли, то й за собою витягнуть. МВ. 11) Коли́ ра́зом. Как вдруг. Живемо ми оттакеньки собі приязненько та любо. Коли разом я помічати стала, що Парася щось сама собі думає. МВ. *12) Коли́ це. Как-вот. Сидимо собі в хаті розбалакуємо, коли це і він увіходить. Пир. у., Конон.