Коза́к, ка́, м. 1) Казак, воин, рыцарь. Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні. АД. II. 107. То велю я вам междо собою козака на гетьманство обірати, буде междо вами гетьманувати, вам козацькі порядки давати. АД. II. 120. О милий боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вольним козакам! Шевч. 58. 2) Как идеал рыцаря, прекрасного в нравственном и физическом смысле, слово коза́к прилагается в народной поэзии ко всякому молодому человеку. Ой ти, козаче, ти хрещатий барвінку! Мет. 87. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. 3) — чорномо́рський. Казак Кубанского казачьего войска. 4) Член вольного сословия казаков в Черниговск. и Полтавск. губ. МВ. 5) Танец. Парубки… розганяли дівчат як полохливих лебедів і починали козака. Левиц. I. 15. 6) Название красивого, но хитрого вола. КС. 1898. VII. 46. Ум. Коза́че́нько, козачо́к, козу́ря. Зібрав Тарас козаченьків поради прохати. Шевч. Буде тобі, моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила. Мет. 72. Козаченьку-барвіночку! Мет. 8. Ув. Козарлю́га, козачи́ще. Васюринський козарлюга все п'є та гуляє. ЗОЮР. I. 322. Козарлюга дуже ручий, жвавий. Мкр. Н. 30. Славного війська козачище. Нп. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. К. ЧР.