Словник української мови (1927)/ковбиця
◀ ковбирь | Словник української мови К ковбиця |
ковбок ▶ |
|
Ко́вбиця, ці, ж. Печь, переднее отверстие печи. Желех. Шанувавши ковбиці, лавиці, коцюбу, помело, пікну лопату, ступу й перехрестя і вас, яко ґречних. (Знахарский приговор). Ном. № 8372. 2) Чурбан, на котором рубят дрова. Вх. Зн. 26.